Родина Софії Артумян із перших днів Революції гідності підтримувала майданівців, а потім тих, хто поїхав захищати територіальну цілісність нашої держави...
Родина Софії Артумян із перших днів Революції гідності підтримувала майданівців, а потім тих, хто поїхав захищати територіальну цілісність нашої держави...
Алла ЛІСОВА
Софія Миколаївна родом із села Мосир Любомльського району. В 1992 році, втікаючи від війни в Нагірному Карабаху, разом із сім’єю повернулася на Волинь. Жити стали в Устилузі Володимир–Волинського району. Її чоловік Грант, за національністю вірменин, швидко прижився серед місцевих. На жаль, у 2004–му його не стало. Нині Софії Миколаївні в усьому допомагають дочка Рузанна, син Армен та внучка Дарія. Старша дочка Жанна з сім’єю проживає окремо. Під час Помаранчевої революції Армен вирушив до Криму, де працював спостерігачем на президентських виборах. А торік у лютому він із Першою волинською сотнею поїхав на столичний Євромайдан. Рузанна розповіла, скільки тривожних моментів довелося пережити, коли почули про загибель співвітчизників Сергія Нігояна та Георгія Арутюняна. Бо саме в ті гарячі дні брат теж був на барикадах. Разом із іншими небайдужими громадянами збивав дерев’яні щити, виконував іншу важку чоловічу роботу. Рідні місця собі не знаходили, доки не повідомив, що з ним усе гаразд. Армен пригадує, що на Майдані не важило, якої ти національності. Тому нині йому болить, що дехто з молодих людей готовий залишити Україну, виїхати хоча б до сусідньої Польщі. Його діймає образа, бо переконаний: всі українські патріоти мають дбати про те, як житимуть наші діти на своїй, а не на чужій землі. Тому з перших днів АТО Артумяни долучилися до організації допомоги нашим бійцям. Через волонтерів Володимира–Волинського неодноразово відправляли на Донбас необхідні речі. Софія Миколаївна вив’язала більш як двадцять пар теплих шкарпеток. Активну участь її сім’я взяла в акції «Пряник для українського бійця», яку зініціювала голова парафіяльної ради місцевого Свято–Вознесенського храму Ніна Гук. З великим задоволенням і особливим натхненням усі члени родини дружно пекли перекладанці та пряники. А прикрашала їх наймолодша — Даринка. Артумяни не хочуть афішувати свого скромного внеску в загальногромадянську справу всіх українців, бо роблять це від щирого серця. Адже вважають себе не лише часткою нашої великої нації, а й її патріотами. Про це свідчить і синьо–жовтий стяг, що майорить у вікні скромної оселі цієї вірмено–української сім’ї.
На фото: Софія Артумян із сином Арменом, дочкою Рузанною і внучкою Дарією.
