Монашеський постриг у Михнівському монастирі Волинська земля завжди славилася монастирями. З цих осередків духовності, християнської моралі йшли просвіта, культура. Тут монахи перекладали з грецької, латинської, єврейської мов на церковнослов’янську спочатку богослужбову, а потім духовну літературу для мирського читання, щоб люди укріплялися у вірі і благочесті. Донині вражають роботи художників-іконописців. Перед давніми образами припадають все нові покоління православних християн. На жаль, цим духовним святиням не вдалося уникнути руйнації. Лихоліття не обминули і Свято-Стрітенський монастир у селі Михнівка Камінь-Каширського району. Історія його бере початок із 16 століття. Але від колишнього чернечого поселення, де знайшли прихисток від мирської суєти близько двох тисяч монахів, залишилася лише невеличка дерев’яна церква. У 1996 році обитель почала відроджуватися. Тепер цей монастир освячений вже як жіночий. За короткий час на його території збудований храм Покрови Божої Матері. Торік закладено ще один на честь святих Петра і Павла. Нині в обителі уже близько сорока черниць та послушниць. Оновлений монастир у поліській глибинці відвідують тисячі християн: слухають богослужіння, проповіді, церковний піснеспів. У зболених душах міцніє духовна опора, оживають любов, віра і надія. Великий піст – час найбільшої молитви і покаяння. Саме у ці дні проводиться обряд постригу. Хоча прихожани михнівської церкви уже не раз були присутні на цьому хвилюючому дійстві, більшість з них не могли стримати сліз, коли від порога храму до горного місця розпочали свій путь дві послушниці й інокиня. У миру цих немолодих уже жінок звали Уляна, Галина, Уляна. У Михнівському монастирі вони пройшли випробування, протягом кількох років прослуживши послушницями. Той відтинок земного життя, який залишений їм Богом, вирішили присвятити служінню Йому. У святій обителі під новими іменами – Феодосія, Амфілохія і Сергія – вони розпочнуть нове життя, знайдуть спокій і розраду. І хоч ці жінки уже старшого віку, серце стискалося, дивлячись, як митрополит Ніфонт здійснював постриг. – Господь засвітив на нашій землі ще три молитовних лампади, – сказав владика. – Страшно, коли слухаєш чин монашого постригу, але разом із тим радісно, що є люди, котрі живими приносять себе в жертву Господу. Справді, мені теж страшно. Адже нелегко зрозуміти душевний стан тих, котрі при здоров’ї і благополуччі добровільно залишають цей світ і йдуть за стіни монастиря. Але ж це не лише заради свого спасіння, а й своїх рідних, друзів, близьких і зовсім чужих і незнайомих людей. Мабуть, таку дорогу вказує їм Господь Бог, щоб у постах і молитвах своїм праведним життям рятувати нас у біді і хворобах. Однак у черниць є і свої радощі. Через декілька днів після постригу вони отримали благословення увійти у найбільшу святиню храму – вівтар. Там сестри наводитимуть чистоту і порядок, проситимуть у Всевишнього терпіння зносити життєві незгоди, стійкості до мирських спокус. Сергій БОРОХ.
