ЛЕГЕНДАРНИЙ КОСТЯ ЦЗЮ ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ ТОМУ БОКСУВАВ У ЛУЦЬКУ

У січні 1990 року відбулася одна з найбільш значимих спортивних подій нашого краю — 56-й чемпіонат Радянського Союзу з боксу

Днями я зустрівся з одним із ініціаторів його проведення в обласному центрі Волині — майстром спорту, заслуженим тренером України, заслуженим працівником фізичної культури і спорту України, суддею міжнародної категорії АІВА Геннадієм ВАЙНЕРОМ і попросив пригадати, як вдалося організувати такий авторитетний турнір у нашому місті і що найбільше запам’яталося

Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ

– Сьогодні я вже на пенсії, активно займаюся лише громадською роботою. Зокрема, очолюю велику групу любителів зимового плавання та фізичної культури, що збирається на березі Стиру в районі Центрального парку культури і відпочинку імені Лесі Українки Луцька, — розповідає Геннадій Якович. — А ті змагання, коли на Волинь приїхали відомі майстри шкіряної рукавички не тільки колишнього Радянського Союзу, а й Європи, забути неможливо, нібито вони щойно завершилися.
— Пане Геннадію, скажіть, чому вирішили проводити чемпіонат СРСР саме в нашому місті?
— Головна причина — прагнення популяризувати цей вид спорту в провінційних районах, там, де його люблять, розвивають. У Луцьку тоді якраз відкрили клуби «Ринг Волині», «Золота рукавичка». Коли у Федерації боксу України мені натякнули, що є шанс провести на Волині ці престижні змагання, схопився за цю ідею обома руками, знайшов підтримку в обкомі партії, зокрема у секретаря Єгора Поліванова. І ось уже через день я поїхав із листом за підписом першого секретаря обкому Компартії України Леоніда Павленка до Москви в Держкомспорт СРСР і Всесоюзну федерацію боксу, де гарантувалося зразкове проведення 56-го чемпіонату Радянського Союзу в Луцьку.
— Невже у нас були всі необхідні умови для успішної організації такого відповідального турніру?
— Зізнаюся чесно — ні. На Волині тоді не було ні рингу, що відповідав би вимогам змагань високого рангу, ні спеціального табло для глядачів. Але обком поставив завдання: виготовити й одне, і друге в Луцьку. Через декілька днів на електроапаратному заводі змонтували, так би мовити, квадрат необхідних розмірів — ринг і світлове табло. А скільки афіш, плакатів, транспарантів, приурочених до цієї події, з’явилося в місті, скільки спонсорів (можливо, їх навіть змусили до цього) зголосилося виготовити для учасників, тренерів, почесних гостей спеціальні призи і волинські сувеніри!..
— Хто з місцевих чиновників найбільш активно займався підготовкою свята боксу?
— Насамперед — секретар обкому партії Єгор Поліванов, секретар облпрофради Євген Сохач, голова облспорткомітету Станіслав Рупчев, його заступник Валерій Дорофеєв, голови спортивних товариств Іван Дєєв, Василь Рибаков, Микола Галузій…
— Пригадайте, будь ласка, як проходив сам чемпіонат.
— Змагання стартували у п’ятницю, 19 січня, а фінішували у неділю, 28-го. На рингу боксувало понад 200 спортсменів із усіх куточків країни, зокрема й чемпіони Європи, світу, учасники Олімпійських ігор. Найтитулованіші — це росіяни Костянтин Цзю, Володимир Єрещенко, Євген Бєлоусов, казах Карим Абдрахманов, молдаванин Тимофій Скрябін, вірменин Міхак Казарян, узбек Артур Григорян. Найвідоміші з українських бійців — Ростислав Зауличний, Олександр Давиденко, Дмитро Єлісєєв.
— А волиняни були у складі збірної України, яку в той час тренував, здається, Михайло Зав’ялов?
— Так, до складу збірної, що налічувала 40 боксерів, Михайло Михайлович запросив і шістьох спортсменів нашої області: Валерія Малика, Умбета Кідиралієва, який тоді навчався у Луцькому педінституті, а також В’ячеслава Бузіна, Віктора Чурочку, Андрія Захаренка, Олександра Уляницького. Всі вони, за винятком Малика, програли стартові бої більш іменитим суперникам. А ось Валерій пробився до чвертьфіналу, де за крок до бронзової медалі поступився росіянину Сергію Переславцеву.
— Чи здобули українці на цьому чемпіонаті золоті медалі?
— Так, львів’янин Ростислав Зауличний і Віктор Акшонов із Донецька піднялися на найвищу сходинку п’єдесталу пошани. Ще один донеччанин — Дмитро Єлісєєв — виборов срібло.
— Мені випало висвітлювати цей чемпіонат у нашій газеті. Знаю, що були на ньому і несподівані події, навіть, можна сказати, курйози.
— Один із них стався, коли в ході чемпіонату відома газета «Советский спорт» написала, що на турнірі в Луцьку глядацькі місця порожні, бо ніхто в області не цікавиться і не займається боксом. Пригадую, як обурились такою публікацією й учасники, і почесні гості, адже квитки на поєдинки вболівальники розкуповували щодня ще зранку. Спростовуючи дезінформацію, чемпіон московських Олімпійських ігор1980-го, чемпіон світу 1985-го югослав Слободан Качар і головний суддя змагань, прославлений боксер Валерій Фролов у своїх інтерв’ю розповідали про високий рівень організації чемпіонату, його святкову атмосферу, про те, що Луцьк живе боксом. А після змагань боксерський бум на Волині продовжувався: відкривалися нові секції та клуби, сотні хлопчиків, які проводили свій вільний час на вулицях, почали активно займатися цим видом спорту.
— На чемпіонаті СРСР-1990 фахівці шкіряної рукавички звернули увагу на фантастичну майстерність боксера з російського міста Сєрова Костянтина Цзю (на фото). Можна вважати, що саме Луцьк став стартовим майданчиком для його легендарної професійної кар’єри.
— У фінальному бою він за очками виграв у суперника з Білорусі Олександра Буніна — 25:6. Але це, до речі, була його вже 196-та перемога в кар’єрі. Ще до луцького турніру його добре знали в любительських колах, адже перемагав на чемпіонатах СРСР, Європи, світу. А вже після нашого рингу став абсолютним чемпіоном світу за версіями WBC, WBA, IBF серед професіоналів.


На фото: Сьогодні Геннадій Вайнер із гордістю згадує про луцький чемпіонат СРСР.