Його привезли у відділення надвечір. Обмотаний скривавленими бинтами, вважай, обрубок людини, адже з чотирьох кінцівок уціліла тільки права нога, яку хірурги зуміли якось зібрати зі зламаних кісток, а от обидві руки по плечі й ліву ногу по коліно змушені були відтяти...
Олена КВІТКО
Його привезли у відділення надвечір. Обмотаний скривавленими бинтами, вважай, обрубок людини, адже з чотирьох кінцівок уціліла тільки права нога, яку хірурги зуміли якось зібрати зі зламаних кісток, а от обидві руки по плечі й ліву ногу по коліно змушені були відтяти. Валя працювала вже третій рік у хірургічному відділенні медсестрою, усяких за цей час каліцтв набачилась, але на таке і їй було моторошно дивитися. Ще зовсім молодий чоловік, можна сказати – хлопець, і красень писаний, бо вроди його не змогло приховати і змучене болем та розпачем знекровлене обличчя, а чи виживе? А що вже казати про перев’язки, які доводилося нещасному робити? Перші рази руки в неї тремтіли і сліз не могла вгамувати. Вражалася його терпінню й мужності. Невже організм людини здатен витримати такі муки й такі емоційні навантаження? А отже, здатен, бо попри невеликі шанси на одужання, які давали тяжкопораненому лікарі, хлопець дедалі міцніше тримався за ту соломинку, що дала йому немилосердна доля.
*** Його назвали Климентієм – на честь прадіда-офіцера, котрий поліг смертю хоробрих, визволяючи рідний край від нацистів. Офіцерами були його дід і батько, яким довелося понюхати пороху і в мирний час: першому – в Угорщині, другому – в Афгані. Предки хотіли, щоб і Клим пішов їхніми стопами, але в хлопця не лежала душа до солдатчини, його вабило зовсім протилежне – музика. Навчався в музичній школі, мріяв про консерваторію, що дуже радувало матір, яку все життя оточували військові. Із консерваторією Климові не поталанило. Вступив до технічного училища, обравши спеціальність, пов’язану з інформаційними технологіями, адже захоплювався ще й комп’ютерами. Після училища призвали в армію. Міг би й «закосити», як більшість його ровесників, та тоді дід із батьком заклювали б кпинами. Тож не приніс у військкомат липову довідку про «плоскостопість» чи «глухоту», а пішов служити. Доки служив, тяжко захворіла мати й, проживши всього півроку після синового повернення з армії, померла. Клим улаштувався на роботу – у приватну фірму програмістом і наладчиком комп’ютерної техніки, у вільний час займався своєю улюбленою музикою: грав у ансамблі на іоніці, компонував й аранжував мелодії. *** Минуло два роки. У Києві повстав Євромайдан, запалала вогняними барикадами Революція гідності, спалахнула війна на Донбасі. Як цілком мирній за вдачею людині, не хотілося Климові брати до рук зброї та йти на війну, наражаючи життя на смертельну небезпеку. Проте попрощався з друзями й рідними, зібрав до наплічника потрібні речі й пішов виконувати свій чоловічий обов’язок. Провоював усього два тижні – під Іловайськом у їхню гармату, командиром якої був, улучив реактивний снаряд від «Граду». Двох Климових товаришів розірвало на смерть, йому ж тільки повідривало руки-ноги, не зачепивши життєво важливих органів. *** Із часом Валя звикла до тяжких Климових ран й уже впевненіше, без трему в руках обробляла їх, перев’язувала. Звик до її легких тендітних пальчиків і поранений, радів, коли вона з’являлася в палаті. А може, то так їй лише здавалося, що в тих вимучених і запалих очах з її приходом спалахувала іскорка, бо яка то радість у його стані? І все ж медсестра намагалася все робити, щоб та іскорка отримувала поживу, розтоплюючи в грудях солдата кригу розпачу й безнадії. Й іще одне відкриття незабаром зробила для себе Валя: з кожним днем перебування поруч Клима догляд за ним, опіка ставали їй усе приємнішими, вона чекала з нетерпінням чергування й стала збиратися на нього як на побачення. «Невже я закохуюся?» – запитала одного разу себе й обімліла від страху усвідомити позитивну відповідь. Що таке кохання і які підводні рифи таїть у собі, добре зазнала ще на першому курсі медучилища, захопившись одним суб’єктом. Але той, старший і досвідченіший, попросту використав її довіру, а добившись свого, знайшов іншу наївну дурепу. Валя тоді хотіла руки на себе накласти, та слава Богу, не весь розум втратила. *** Наближався день виписки Клима зі шпиталю. Та чим менше часу до нього лишалося, тим похмуріше ставало на душі в нього. – Нікому я не потрібен, – не витримав і сказав у відчаї Валі, коли медсестра була в палаті з ним сама. – Згнию живцем у притулку для інвалідів. Та й без музики як житиму?! – Та що ти таке кажеш? – намагалася заспокоїти, гладячи по чорній, як смола, чуприні. – У тебе ж батько є! – Батько, – повторив із прикрістю. – Він аби сам собі дав раду. Після смерті матері запив по-чорному. Клим прикусив губу й відвернувся до стіни. – Чуєш, Валю? – різко повернув до неї голову. – Уколи мені щось, аби я заснув і більше не прокинувся! – І думати про таке забудь! – обурилась, а відтак голос її злагіднів: – Климцю, дорогий! Потерпи ще трішки – і ти зрозумієш сам, які дурниці говорив!.. Чи забирати його до себе, після цієї розмови Валя вже не сумнівалася. Не чекатиме й виписки, яку лікар запланував через три дні. Після завтрашнього чергування і забере – тільки от підготує своє крихітне помешкання. *** Валя прийшла додому з базару по обіді. Не думала, що купівля одягу для Клима (не в лікарняних же лахах везти його до себе!) забере стільки часу. Та дарма, думала, перекусивши нашвидкуруч, тепер ще в кімнаті прибрати гарненько і заодно обдумати майбутню з ним розмову про їхні стосунки та переїзд. Та тільки взялася протирати ганчіркою пилюку на шафі, як обізвався мобільний телефон у кишені халата. Дзвонила колега – медсестра Таня, котру мала змінити на ніч. – У нас неприємність велика, – повідомила тривожним голосом. – Отой безрукий солдат, Клим, загинув! – Як загинув? – зойкнула. – Один із легкопоранених вивіз його на прогулянку в місто. А коли вони виїхали на залізничний міст, Клим попросив звести його над поручнями, щоб подивитися вниз: мовляв, дуже любив дивитися з моста на поїзди. Не підозрюючи лихого, товариш допоміг йому встати й навіть притримував руками за комір куртки, але Клим забажав іще й закурити. І як тільки той став підпалювати цигарку, відпустивши комір, Клим і перехилився через поручні…
