«Я НЕ ПРОСТО СОЛДАТ АТО: МОЇ ПЛЕЧІ — ЦЕ ЩИТ КРАЇНИ, ЩОБ ЇЇ НЕ ТОПТАВ НІХТО!»
Здрастуй, мамо, кохана, діти,
Я вернувся на десять днів,
Я прийшов зі страшного світу,
Де не раз у вогні горів...
Надія ВЕГЕРА–ПРЕДЧЕНКО
Здрастуй, мамо, кохана, діти, Я вернувся на десять днів, Я прийшов зі страшного світу, Де не раз у вогні горів...
Про цю зустріч в окопах марив, Коли «Град» нас вогнем палив, Коли «Бук», розітнувши хмари, Триста мирних сердець спинив. Коли всупереч всім зневірам Я вороже кільце прорвав, Коли смерті лихому звіру Просто в очі я зазирав.
Коли брату, що спас від міни, Світлі очі закрив крізь біль… Коли з вірою в Україну Я на ворога йшов у бій.
Бо сьогодні вже знай, родино, Я не просто солдат АТО: Мої плечі — це щит країни, Щоб її не топтав ніхто!
Щоби зло «синьо–красно–біле» Не затьмарило простір мій, Щоб лихі не розкинув крила Двоголовий і хижий змій.
Щоби виродки й лизоблюди Розірвать не змогли мій край, Щоб щасливо жили тут люди І духмянився коровай.
Я лиш грудка землі ясної, Де живе мій народ святий, Син землі, де лежать герої – Незабутні мої брати.
Із них кожен за мир над світом У жертовнім вогні згорів… Зустрічайте, рідненькі, діти, Я вернувся на десять днів!
Потім знову за Україну Я боротимусь до кінця, За народ свій, свою родину, За любові вогонь в серцях.
А якщо напророчить доля Повернутись до вас лиш сном, – Стану я колоском у полі, Тихим вечором за вікном.
Мирним сонцем у небі світлім, Чистим щастям в очах синів… А сьогодні я з вами, рідні, І у нас є ще десять днів…
