Війна стала визначальним чинником суспільного життя. Найголовніші події у стрічці новин — з фронту, найбільше занепокоєння — за військових, максимальні кошти — бійцям, котрі на передовій, пораненим та біженцям. Протистояння на Сході відтиснуло на задній план інші проблеми, які стали другорядними. Проте вони нікуди не зникли
Війна стала визначальним чинником суспільного життя. Найголовніші події у стрічці новин — з фронту, найбільше занепокоєння — за військових, максимальні кошти — бійцям, котрі на передовій, пораненим та біженцям. Протистояння на Сході відтиснуло на задній план інші проблеми, які стали другорядними. Проте вони нікуди не зникли. Їх потрібно розв’язувати, адже без міцного тилу нашій армії годі перемогти агресора
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Коли в країні тривають бойові дії, чимало галузей економіки йде на спад. Сільське господарство — не виняток. Адже фактично три області вже випали з аграрного сектора. Крім того, на нього негативно впливає фінансова нестабільність, насамперед знецінення гривні. За останні півроку продукція українського селянина не подорожчала. Ні овочі, ні збіжжя, ні молоко у виробників не стали купувати дорожче. Зате вартість пального зростає. І це далеко не останній фактор впливу. Селяни застосовують переважно імпортні засоби захисту рослин. Ціни на добрива, навіть якщо їх виробляють в Україні, теж прив’язані до закордонного ринку. Хочеш — купуй, не хочеш — не купуй. Але знехтувавши агротехнологією, годі очікувати високих врожаїв. Більшість імпортної сільгосптехніки та запчастин подорожчали разом із валютою. Проте все перераховане — не забаганки, а необхідні складові виробництва. Інакше врожаї, а разом із ними й прибутки, покотяться донизу. Хоч як би боляче не вдарив спад по селянах-одноосібниках, для країни це буде легшим ударом, бо вони виробляють менше товарної продукції. А з іншого боку, в наших селах масове безробіття. Тих, хто господарює самотужки, офіційно безробітними не вважають, але де-факто вони не мають постійного доходу. Крім праці на власному полі, влада їм нічого й не пропонує. Доводиться людям самим шукати приробіток, часто незаконний. Це дрібні крадіжки лісу, браконьєрство, самочинний видобуток бурштину, збирання ягід-грибів. Проте навіть при існуючих ножицях цін селяни й так не розкошували. Що вже казати, коли вартість добрив та пального злетіла вгору, а перспектива продати вирощене за паритетними цінами маліє? Чи не збільшиться за таких умов кількість облогів? Але мова не лише про погіршення ситуації для сільгоспвиробників. Аграрна галузь останніми роками стабільно приносила валюту в державну казну. Зменшення цього потоку позначиться, без сумніву, негативно. Крім того, існує ризик втратити закордонні ринки. Бо святе місце порожнім не буває, і замість українських трейдерів постачати збіжжя візьмуться інші країни. А це вже не що інше, як різати курку, яка несе золоті яйця. Що чекати українському селянину в умовах війни? Ніяких покращень не доводиться сподіватися. А влада? Розраховує на одвічну тягу селянина до землі, котрий сіятиме попри труднощі, тягарі та війну? Бо, як каже народна приказка, вмирати збирайся, а жито сій!
