Нерішучість влади, корупція, недбалість, зрадництво, кумівство, пацифізм під час війни...
Нині очевидним є той факт, що нерішучість влади, корупція, недбалість, зрадництво, кумівство, пацифізм під час війни завдають нищівного удару по бойовому духу оборонців і тих, хто їх чекає. А ще ми бездарно програємо інформаційну війну, яку потужно веде проти нас Росія. Бо, як і начальник обласного управління міліції Петро Шпига, вважаю, що у шацьких бунтах таки видно «московський слід».
Закінчення. Початок у номері за 12 лютого 2015 року
Андрій БОНДАРЧУК, письменник, журналіст, народний депутат України І скликання, Почесний громадянин Волині та Луцька
Як кажуть, є інформація для роздумів. Тому найперше хочеться запитати жіноцтво бунтівних сіл: чи так дружно й енергійно виступили б проти військ агресора Путіна, якби він прийшов на ваш поріг? Чи, може, стрічали б хлібом-сіллю, щоб умиротворити? Та ви б і не пискнули! Словами дехто з вас проклинає того сатану, а діями підтримує, розхитуючи нашу державу. Ви намагаєтесь переконати, що Донбас — це ніби й не Україна, навіщо він нам. Стверджуєте, що там «ми вбиваємо своїх братів», а війна, мовляв, далеко, до нас не дійде… На такі ваші примітивні висловлювання вже давно мала б дати відповідь влада, та їй, вочевидь, не до того, не до просвітництва. Тоді як за радянсько-комуністичного режиму проти війни в Афганістані жодна мати не протестувала. Кілька осудливих листів написав Брежнєву лише батько єдиного в сім’ї сина Вадима Шевченка з Ковеля, який загинув в Афгані, офіцер у відставці. Я з ним тоді зустрічався, ми мали важку розмову… Коли в незалежній Україні робота з людьми відійшла на задній план, у північних районах її перебрали на себе церкви, майже виключно московські. Ну а де у нас відбуваються протестні акції? Де так полюбляють повторювати тези облудної кремлівської пропаганди? Ось недавно від парафіян церкви села Дубечне Старовижівського району почув, що на Сході з росіянами воюють іноземні батальйони! Одна бабця договорилася навіть до того, що наші вояки не захисники, а вбивці. То від чиєї ж кулі, хочу запитати, загинуло троє хлопців із Старовижівщини?! Дорогі матері та дружини! Розжовувати вам очевидні істини — не вистачить газети. Якби інші думали і діяли так, як ви, то України як держави не було б. Хіба ще не зрозуміло: Путін ніколи не зупиниться, хоч би ми віддали пів-України. Його мета — знищити нашу державу, упокорити український національний дух. Бо сильна, процвітаюча Україна для Росії, де панує диктатура, неймовірна корупція, пияцтво, відсталість, є смертельною загрозою. А далі він піде на Європу. Називати «братами на Сході, яких не можна вбивати» тих, хто щодня вбиває наших бійців, мирних жителів, свідомо руйнує будинки, промислові підприємства, шляхи, інфраструктуру, катує полонених, розпорює їм животи, — таке може зродитися хіба у хворій голові. Нещодавно народна артистка України Ніна Матвієнко розповіла про неймовірний злочин, вчинений вірними псами Путіна: кадировці кастрували 23-х наших хлопців, яким по 18–23 роки. Щоб вони не мали дружин, дітей, не могли продовжити рід. Холоне кров у жилах, відбирає мову… Та про таке нечуване звірство треба кричати на весь світ: ось воно, обличчя «русского міра» — кремлівського фашизму, який ще більш жорстокий, цинічний і нахабний, аніж гітлерівський! А ми мовчимо, боїмося завдати моральної травми «старшому брату», який устромив нам ніж у спину і засилає на Донбас своїх кримінальних злочинців — взятий у полон танкіст зізнався, що це в обмін на відсидку йому запропонували йти воювати проти України. І таких серед озброєних бандюг чимало. Путін, який має тісні зв’язки з кримінальними кланами, готує нині указ про помилування великої кількості злочинців, в Росії різко подешевшала горілка. Ось де кадри для війни з Україною, бо ватажки банд на Донбасі хваляться швидким стотисячним поповненням своєї «армії». Отакі вони — «брати зі Сходу», яких «не можна вбивати». Та у нас щодень від цих «братів» — головорізів Кремля гинуть хлопці, цвіт нації. На жаль, логіка і правда війни така: не вб’єш ти — уб’ють тебе! То не затишна квартира, не санаторій. На війні вбивають, калічать. Цього не варт приховувати. Чорне горе вже прийшло в тисячі сімей. Страшне горе, невтішне. І матері, дружини, які проводжали своїх рідних туди, знали, що з ними може трапитись. Проводжали не з примусу, а з почуття материнського (саме так!), громадянського, патріотичного обов’язку. Бо Україна для них — понад усе. Хіба вони були ворогом своєму сину, чоловікові? Ні, вони не хитрували, як ті, про кого йшлося. Бо знали, що інакше звірі у людській подобі прийдуть до них. Зокрема й у села, які «бунтують». І сумна доля чекатиме тих, кого матері чи дружини «сховали під спідниці». Бо від такого ворога не відкупишся. Перед Другою світовою війною глави деяких держав ціною зради Чехословаччини спробували відкупитись від Гітлера. В результаті він загарбав усю Європу. Є ще одна прихована і жахлива правда війни. Вона — у ролі російських матерів. Політики агресора подбали, щоб облудною брехнею виховати їх, їхніх дітей, чоловіків агресивними до інших націй. І більшість є саме такими. А що було б, якби вони дізналися правду про події на Донбасі? Вочевидь, жінки змусили б свого сатану припинити вбивства своїх синів і дітей чужих матерів. Але тих, хто прозрів і насмілився сказати дещицю правди, ламають морально, психологічно або елементарно купують. І матері, дружини продають свою гідність, погоджуються, аби їхніх рідних ховали, мов бомжів, у безіменних могилах, не вказували причини і місця смерті. А про долю багатьох так і не дізнаються, бо їхні тіла скидають у стволи шахт, спалюють у похідних крематоріях. Ховають своїх рідненьких і наші матері, дружини, діти. Проводжають в останню путь при велелюдному пошануванні як героїв, якими вони і є насправді. Так, цим не повернеш сина матері, чоловіка — дружині, батька — дітям. Але іншого не дано, інакше не буде ні держави, ні нації. І матері, дружини вічно носитимуть у серці і сум втрати, і тиху гордість за причетність до порятунку країни. Мертвий не той, хто помер, а про кого забули. Імена героїв Небесної сотні, героїв священної війни з кремлівським загарбником увійдуть в історію, будуть вкарбовані у вічність. І перемога буде наша. Агресора чекає поразка. Бо у нас є мужні захисники, свідомі, патріотичні матері та дружини, підростають майбутні воїни. З ними ми непереможні. З ними ми наблизимо велике свято на нашій вулиці — свято ПЕРЕМОГИ над російським загарбником.
