Ти його самим не лишила,
Без ноги повернувсь зі Слов’янська...
Ілля МАНЧЕНКО
Ти його самим не лишила, Без ноги повернувсь зі Слов’янська, Ні на секунду не розлюбила, Із ним полетіла до Гданська. Чекала його без поранень, Молилася, щоб повернувся, Він друзів у пеклі не кинув, Зі смертю в бою розминувся. Кохаєш його до нестями І з ним бути завжди готова. Про війну нагадують рани І коротка пекуча розмова…
МІЖ ІНШИМ
Ліна КОСТЕНКО
Коли буду я навіть сивою, і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, то була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мені іронія всіма ліктиками й галактиками. І не знало міщанське кодло, коли я захлиналась лихом, що душа між люди виходила забинтована білим сміхом. І в житті, як на полі мінному, я просила в цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: — Люди, будьте взаємно ввічливі! — І якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: — Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!
