Кажуть, що в Країні, де сходить Сонце, не побачиш на вулицях, у транспорті чи в магазинах сцен дитячих істерик. Чим же відрізняється виховання малечі в нас і в Японії?..
Кажуть, що в Країні, де сходить Сонце, не побачиш на вулицях, у транспорті чи в магазинах сцен дитячих істерик. Чим же відрізняється виховання малечі в нас і в Японії?..
Відомо, що стриманість — основа менталітету японців. Але цю рису закладають ще з дитинства. Японська мама завжди з малюком. Слінги там дуже звичне і поширене пристосування, яке допомагає мамам ні на хвилину не розлучатися з немовлям. Звична річ побачити на вулицях жінок із «прив’язаним» до грудей чи спини дитинчам, які їдуть велосипедами, роблять покупки, вирішують якісь справи. Японські мами при цьому багато і часто розмовляють з малюками, пояснюють, куди їдуть, що роблять, наспівують, розповідають казки. В Японії не прийнято на дітей кричати. Там не читають нотацій, дуже негативно ставляться до тілесних покарань. До наймолодших ставляться з повагою. Більшість матерів не працюють, поки їхні діти дошкільного віку. Дитсадки, як правило, — це невеликі групи для занять за інтересами. У них залишають малечу хіба на декілька годин для розваг і занять. Мама завжди поруч, але ніколи не намагається утвердити свою владу, не сперечається з бажаннями свого чада. Доводити правильність своїх дій, переконувати словесно — не найдієвіший спосіб спілкування. З малюком краще гратися, читати йому казки, де багато підказок на символічному, образному рівні. Гра — головний інструмент виховання.
