В одному з сіл Турійського району священик Московського патріархату заборонив синові плести разом із усіма учнями маскувальну сітку. Вчителі викликали проповідника слова Божого на розмову, після якої він змінив свою думку. Слухаю і дивуюся: скільки ще життів забере антитерористична операція, зомбуватиме людей інформаційна війна та розсварюватиме духовна? Як нам витримати ці три війни в одній країні?..
Анна КАРАСЬ, редактор відділу листів і зв’язків із читачами газети «Волинь–нова»
В одному з сіл Турійського району священик Московського патріархату заборонив синові плести разом із усіма учнями маскувальну сітку. Вчителі викликали проповідника слова Божого на розмову, після якої він змінив свою думку. Слухаю і дивуюся: скільки ще життів забере антитерористична операція, зомбуватиме людей інформаційна війна та розсварюватиме духовна? Як нам витримати ці три війни в одній країні?
І перед очима постає один боєць на ці три війни — 69–річна бабця Валя. Вона родом із Росії, навіть паспорта російського має. Аби отримати український документ, їй треба їхати десь за Урал писати відмову від громадянства, та вік уже не дозволяє вирушати в далеку дорогу. Так і живе: з паспортом сусідньої держави, але з українською пенсією. У Росії в неї залишилися син та дочка з сім’ями, тут — ще один син. Найбільше боїться, що її хлопців змусять зі зброєю йти один на одного. Хоча її діти не із кремлівських засобів масової інформації знають про політичну ситуацію та життя в нашій країні і що українців не треба рятувати ні від ніякої фашистської хунти. Тому інформаційною війною її не залякати. І вона знає, що від агресора треба захищатися. — Скільки вистачатиме сил і здоров’я, плестиму маскувальні сітки для українського війська. Чим зможу, тим і допоможу, — зі сльозами на очах говорить уродженка Росії, яка не лише стала волонтером, а й займає активну громадянську позицію у селі Торговище Турійського району. Там поки що немає храму, тому для відправи богослужінь вона віддала свою хату та ще й підтримує будівництво нової церкви. І бабусю, і мене буквально вбивають звістки про те, що деякі (на щастя, їх не так багато) священики Московського патріархату, які повинні нести слово Боже, навчати жити в дружбі та злагоді, наставляють не йти служити, щоб «не вбивати наших братів на Сході». Хто ж тоді прийшов на нашу землю зі зброєю, як не ті ж «брати»? Буває, батюшка виправдовується, що відмовляється відспівувати воїна АТО чи благословляти хлопців, які йдуть на Схід, бо його за це можуть зняти з парафії. Для нього головне — вислуга перед вищим духовенством, а не перед Господом, людьми і країною, в якій він народився і яка його годує. То що можуть посіяти його проповіді? — Я молюся за таких батюшок, щоб Бог дав їм розуму, — перехрещується бабця Валя і далі плете маскувальну сітку. Боєць на три війни — з терористами, кремлівськими журналістами і московськими попами — з дитинства знає, що треба підтримувати одне одного, ділитися останньою скибкою хліба та не чекати подяки за свою допомогу.
