«Ця пригода сталася зі мною нещодавно, коли їхала маршруткою від мами з Цумані до Луцька...
«Ця пригода сталася зі мною нещодавно, коли їхала маршруткою від мами з Цумані до Луцька... Витягши гроші, щоб розрахуватися за проїзд, який нині коштує 22 гривні, а там були купюри по 2, 5,10, 20, 200 грн, решту поклала назад у кишеню. Коли прийшла додому, виявила, що купюри 200 грн нема! Моєму розпачу та сльозам не було меж, хто колись губив гроші — мене зрозуміє. І так тих грошей як кіт наплакав, а тут ще така халепа! — Роззява! — почула я від мами. Розпитавши, якою маршруткою я їхала, вона сказала: «Я вийду і запитаю у водія, а раптом він їх помітив? Хоча надії нема ніякої…». Яким же було моє здивування, коли водій Василь Пилипович віддав мамі гроші, знайшовши їх біля крісла, де я сиділа. Бувають неймовірні чудеса на цій Землі! Водій маршрутки Яківці—Цумань—Луцьк Василь Пилипович Оліферчук з смт Цумань, а він уже старший чоловік, виявився порядним, совісним, чесним! Велика подяка вам, Василю Пилиповичу, хай ваше добро повернеться сторицею! На жаль, нині це велика рідкість. Ну і мамі, Галині Яківні Мельник, також дякую за урок віри в людяність і добро». Ось така історія з читацького конверта, яку нам повідала Руслана Мельник.
