НАВІТЬ ПРЕЗИДЕНТ США МАВ ЗА ЧЕСТЬ ПОТИСНУТИ РУКУ ВОЛИНЯНИНУ ШУМУКУ

Внучка багатолітнього політв’язня Данила Шумука Ніна Калач передала Любомльському краєзнавчому музею із Донеччини архів, бібліотеку та особисті речі свого дідуся

Сергій НАУМУК

Сто років тому в селі Боремщина Любомльського району народився Данило Шумук, дев’ята дитина в сім’ї. Він був в’язнем польських, німецьких та радянських тюрем. Усього в таборах Шумук провів понад 42 роки. Він відмовився від радянського громадянства, після звільнення емігрував до Канади. Навіть президент Америки Рональд Рейган мав за честь потиснути йому руку як найвизначнішому дисиденту світу.
— Ми повинні донести землякам, що ця людина зробила для України, — сказав у вступному слові директор Любомльського краєзнавчого музею Олександр Остапюк під час відкриття виставки «Незламний борець за волю України». — Попри усі труднощі він не змінив своєї позиції. На виставці представлена лише невелика частинка матеріалів. Коли ж буде відреставрований палац Браницького і музей перейде в нове приміщення, то нашому відомому земляку присвятимо цілий зал.
Матеріали про Данила Шумука в музеї почали збирати з 1998 року. Чому саме відтоді, пояснив старший науковий співробітник цієї установи Юрій Фініковський. Того року Данило Шумук із донькою Вірою приїхав у Любомль і на центральній площі роздавав свою книжку спогадів. Олександр Остапюк не йняв віри, коли дізнався про це. Адже був переконаний, що славетний земляк помер. З’ясувалося, що у мас–медіа йшлося про смерть його тезки. Так зав’язалася тривала дружба між керівником музею та колишнім політв’язнем. Пізніше стосунки із земляками підтримувала донька Данила Лаврентійовича Віра. А згодом уже його внучка Ніна Калач, яка передала із Донеччини в музей 120 кілограмів листів, документів та книжок Шумука.
— Дідусь був скромною людиною. А любити Україну вважав святим обов’язком. Завжди пам’ятав свою малу Батьківщину. Волошки, замріяні гаї, незрівнянна краса природи Волині – знаю про це зі слів дідуся, навіть не бачивши цього краю. Дідусь шанував рідний край навіть у побутових дрібницях. Наприклад, казав бабусі, якщо вона готувала щось нове: «Я такого не їстиму. У нас на Волині таке не росте». А найкращою стравою вважав кисле молоко з картоплею. На сімейній раді вирішили передати більшу частину архіву та особисті речі дідуся в музей, щоб вони стали надбанням громадськості. Ви такі милі, й так приємно, що вшановуєте дідуся, – Ніна Іванівна була зворушена увагою до себе і, за її словами, «почувалася зіркою».
Голова Любомльської районної ради Микола Сушик зазначив, що постать Данила Шумука ще недостатньо відома українцям. Тож є над чим працювати. Головний редактор нашої газети Олександр Згоранець розповів, що початком його знайомства з Шумуком стала розмова з відомим українським поетом Мойсеєм Фішбейном, який назвав нашого земляка «одним із тих небагатьох, на кому тримається ще цей світ».
Директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк зазначив, що лише чотири установи області мають діаспорні бібліотеки, в тому числі й Любомльський музей. Він зауважив, що значення виховної роботи під час війни у стократ зростає. Організовуючи патріотичні заходи, волинські музеї працюють і «для фронту», бо підтримують високий дух мешканців краю. У цьому руслі вельми доречною видається пропозиція, яку озвучив Олександр Остапюк: назвати іменем Данила Шумука одну з вулиць міста та клопотати про випуск монети на його честь.

На фото: Олександр Остапюк від усіх волинян звернувся до онучки знаменитого земляка.
Фото Сергія НАУМУКА.