Цими днями знову навідалася до редакції Людмила Федорівна Столярчук (на фото) із села Підгайці Луцького району, син якої загинув під Іловайськом і був похований під чужим прізвищем на Вінниччині...
Цими днями знову навідалася до редакції Людмила Федорівна Столярчук (на фото) із села Підгайці Луцького району, син якої загинув під Іловайськом і був похований під чужим прізвищем на Вінниччині... Кілька місяців жінка оббивала пороги різних інстанцій, щоб повернути свою кровинку додому хоч у домовині. Тепер же прийшла, щоб подякувати…
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
Не відболіло ще. Й не відболить ніколи. Чорна хустина, чорний одяг, синьо–жовта стрічечка на грудях, втома і біль в очах, та в голосі уже спокійніші теплі нотки: — Мирослав над усе любив Україну, був готовий віддати за неї життя. То був його свідомий вибір. Поминаючи сина, думаю, як поставився б він до тих особливих обставин, в яких опинилася наша родина. Знаю, що Мирослав дуже цінував людяність. Тому не можу не згадати добрим словом усіх, хто допомагав нашій сім’ї в тяжку годину. Так багато людей прийшло провести сина в останню дорогу. Вклоняюсь їм усім від імені Мирослава. Не запеклось образою материнське серце, хоча воно чимало натерпілося через чиновницьке зволікання й небажання брати на себе відповідальність. Бувало, цій маленькій, худенькій жінці доводилося ледь не з кулаками кидатися на бюрократичні «амбразури», відстоювати свої права. — Коли я нарешті з допомогою адвоката Петра Вороб’я (за що йому щиро дякую), через суд домоглася, щоб видали свідоцтво про смерть сина, то вже з ніг падала. Подзвонила невістці, щоб прийшла до сільради за мною, бо ноги ватяні, не слухаються. Добрели якось до хати — а там нова біда. Приїхали до нас газ відрізувати, бо з усім тим забарились з оплатою. Плакала, пояснювала, що ми готуємося до похорону — не слухають. І тоді я ледь не втратила над собою контроль. Готова була на все… А тепер, як уже син спочиває у рідній землі, усе на душі вляглося. Бо ж внучки ростуть, Христинка 9–й клас закінчує, вчитись піде, — розповідала Людмила Федорівна, мама воїна світла. Принесла до редакції цукерки: «Публікація у «Волині» зрушила лід, після неї всі заворушилися, то ж скуштуйте, пом’яніть сина». Колеги брали по цукерочці, наче то святе коливо… І в той момент ми поминали не тільки Мирослава Столярчука, а всіх загиблих бійців–героїв. А ще просила Людмила Федорівна надрукувати у газеті щиру подяку народному депутату від «Блоку Петра Порошенка» Ользі Богомолець, голові облдержадміністрації Володимиру Гунчику, начальнику УМВС України у Волинській області Петру Шпизі, заступнику начальника слідчого управління Наталії Пасічник, голові батьківського комітету солдатів АТО Ярославу Мудрику, волонтеру Ігорю Леху… З теплотою говорила мати загиблого бійця про голову Луцької райдержадміністрації Ігоря Ярмольського. Багато допоміг в організації похорону й сільський голова Підгаєць Юрій Семенюк. Перелічити всіх, хто був причетний до розв’язання проблеми з перезахороненням, хто віддав останню шану героєві, неможливо. Та й чи це важливо. На те ми й люди, щоб співпереживати, допомагати один одному, співчувати, проявляти людяність.
