— Ой людоньки! Ви подивіться! Та чи ж Путін приїде сюди читати отаке паскудство?! А діти ж щодень бачать! — бабуся, яка сиділа поруч зі мною біля вікна маршрутки й, вочевидь, давненько вже не їздила трасою, що веде із Луцька на Володимир-Волинський, спересердя аж руками сплеснула. Так емоційно вона прореагувала на величезний напис, що давненько вже «красується» на стіні автобусної зупинки одного із сіл Луцького району: «Путін х…ло!»...
— Ой людоньки! Ви подивіться! Та чи ж Путін приїде сюди читати отаке паскудство?! А діти ж щодень бачать! — бабуся, яка сиділа поруч зі мною біля вікна маршрутки й, вочевидь, давненько вже не їздила трасою, що веде із Луцька на Володимир-Волинський, спересердя аж руками сплеснула. Так емоційно вона прореагувала на величезний напис, що давненько вже «красується» на стіні автобусної зупинки одного із сіл Луцького району: «Путін х…ло!»...
Валентина ШТИНЬКО, редактор відділу національного відродження газети «Волинь-нова»
Я не стала до решти засмучувати її розповіддю про те, що у цьому ж селі, тільки на зупинці з протилежного боку, тривалий час обпікав зір матюк із відомих трьох чималеньких літер. То у поєднанні із Путіним тут з’явився бодай якийсь політичний підтекст… Коли б моя супутниця не вийшла на наступній зупинці, я б, може, розповіла їй про інший, абсолютно позитивний приклад, який того ж дня побачила у селі Павловичі Локачинського району. Зупинка громадського транспорту там донедавна була, як і скрізь: обдерта і неприваблива. Нині ж вабить око свіжою синьо-жовтою фарбою, на стіні зображено тризуб і напис: «З нами Бог і Україна». Відчуваєте різницю?! Навпроти зупинки — ошатний сільський храм, доглянутий пам’ятник односельцям, загиблим за волю України і скульптурне зображення Богоматері, яке у літню пору оточене квітами. Точно знаю, що патріотичне «перевдягання» павловичівської зупинки, як і свого часу поява пам’ятника, не обійшлися без місцевого краєзнавця і просто небайдужої людини Віталія Прокуди. Ще взимку він заходив у справах до редакції й ділився своїми планами щодо зупинки. Добре, що у нас не перевелися люди, в яких слова не розходяться з ділом. Чудесно, що вони знаходять однодумців серед односельчан, адже, вочевидь, добра справа не обійшлася і без їхніх рук. Ніхто ж не буде заперечувати, що автобусна зупинка — то своєрідна візитівка населеного пункту. Як нам вдалося з’ясувати, опікується ними Служба автомобільних доріг у Волинській області (окрім комунальних доріг). На запитання, чому наші автобусні зупинки у такому жалюгідному стані (про дороги наразі згадувати не будемо), а біля кожної — звалища сміття, відповідь відома: нема коштів, у країні важка ситуація. Але 2 — 3 роки тому ситуація була легша, а зупинки, однак, стояли занедбані. Біля окремих із них уже виросли справжні чагарники, які стали прихистком для сміття, до якого, здається, всі уже звикли й змирилися. А чи варто? Якщо ми якось даємо собі раду в значно складніших ситуаціях, породивши нечуваний досі волонтерський рух, то чому абсолютно безпорадні у справах простіших і буденніших?! Якщо наші хлопці віддають життя за Україну, то нехай вона нарешті буде ошатною, чистою, красивою, бо це також питання патріотизму. Уявімо собі на мить: повертаються демобілізовані воїни додому, а там за рік нічого не змінилося, хіба що зупинка стала ще обдертішою і сміття біля неї побільшало. Або чекаємо гостей на Великдень, хтось із них не був у рідному селі кілька літ, і що вони, приїхавши, побачать?! Може б отій «заклопотаній» Cлужбі автомобільних доріг якось знайти спільну мову з місцевими громадами, пошукати волонтерів та об’єднати зусилля на такій собі толоці, навівши лад на зупинках уздовж автотрас? Їй–богу, коштів для цього потрібно не так багато. Я зовсім не закликаю фарбувати всі ці будки у патріотичні кольори. А ось повирубувати чагарники, обрізати дерева, відремонтувати лавочки, прибрати сміття, позабілювати матюччя таки годилося б…
