Цю історію, зателефонувавши ведучій рубрики, повідала лучанка–пенсіонерка Олена Трохимівна, попросивши не називати її прізвища:
Цю історію, зателефонувавши ведучій рубрики, повідала лучанка–пенсіонерка Олена Трохимівна, попросивши не називати її прізвища: — Минулої п’ятниці їхала в рідне село, що у Володимир–Волинському районі. Купила квиток, на якому було зазначене 7 місце. Але коли зайшла у маршрутку, воно вже було зайняте, там сиділа жінка, значно молодша за мене, але без квитка. — То що, я маю вставати?! — агресивно прореагувала вона на моє зауваження, що то моє місце. — Он ззаду ще є вільні місця, ідіть і сідайте. Ото люди, тільки про себе думають, тільки щоб їм було зручно. Не хотілося встрявати у суперечку, але довелося пояснити їй, що за квиток, куплений у касі, я заплатила на п’ять із копійками гривень більше, ніж вона заплатить водієві, тож свої «зручності» я оплатила. Зрештою, і їй ніхто не боронив купити квиток. Але обурила мене не стільки її хамська поведінка, як те, що і тепер, після чергового подорожчання вартості проїзду, люди продовжують їздити без квитків, і цієї ситуації ніхто не контролює. Маршрутка була переповнена пасажирами, а з квитками їхало не більше десятка. Мені довелося бувати на заробітках у Польщі, гостювати в родичів у Білорусі й ніде нема такого бардаку на транспорті, як у нас. Невже його не можна викорінити?
