Підсніжник, він же — галантус, у перекладі з грецької — «молочна квітка». Його ніжні квіти з’являються першими, буквально з–під снігу. Зворушливий і на вигляд беззахисний, він вражає своєю зимостійкістю, спокійно витримуючи заморозки до 10 градусів С. Належить до сімейства Амарилісові. Рід включає 18 видів...
Підсніжник, він же — галантус, у перекладі з грецької — «молочна квітка». Його ніжні квіти з’являються першими, буквально з–під снігу. Зворушливий і на вигляд беззахисний, він вражає своєю зимостійкістю, спокійно витримуючи заморозки до 10 градусів С. Належить до сімейства Амарилісові. Рід включає 18 видів. Підсніжник любить сонячні місця, але мириться і з напівтінню. За рік наростає 1—3 цибулинки, якими він і розмножується. Цибулинки розсаджують наприкінці літа на глибину 5—7 сантиметрів, намагаючись не обривати корені. Увага! Підсніжники, пересаджені весною, під час цвітіння, майже завжди гинуть. Якщо виникла необхідність перемістити їх на інше місце весною, то краще робити це способом перевалки (із великою грудкою землі, не розсаджуючи на окремі цибулинки).
Крокус, він же — шафран із сімейства Ірисових, «уродженець» Криму, Кавказу, Середньої Азії, Середземномор’я. Радує цвітом одразу ж після танення снігу. У більшості весняно–квітуючих крокусів одночасно розвиваються листя і бутони, але є й такі, що зацвітають ще до появи листя. На одному місці може рости 5—6 років. Період цвітіння можна «розтягнути»: посаджені на сонці крокуси розцвітають на два тижні раніше, ніж у затінку. Як і всі цибулькові, не люблять перезволоження, а ось нічні зниження температури до мінус 3—5 градусів переносять стійко. Щорічно утворюють 2— нові цибулинки і «діток», тому через 3—4 роки їх усе ж варто розсаджувати. Роблять це у період літнього спокою. Кольорова гама — від білого, жовтого, фіолетового, синього до змішаних барв. Із шкідників найнебезпечніші гризуни, а також — личинки хрущів.
Білоцвітник весняний — у дикому вигляді зустрічається в Карпатах. Схожий на галантус, але розцвітає трохи пізніше. Ідеально підходить для тих, хто не має часу надто ретельно займатися квітами: зимостійкий, не потребує укриття, не боїться посухи. Розмножується цибулинками, а якщо не зривати квітів, дає самосів. Щоправда, він зацвіте лише через 6—7 років. До того ж, білоцвітник — лікарська рослина, ним лікують нервові розлади, сировину — квіти й листя — заготовляють під час цвітіння. Але треба враховувати, що рослина отруйна, тому самолікування небезпечне. Глибше посаджена цибулинка виростає більшою і дає потужніше цвітіння. У тінистих місцях виростають більші квітконоси. А щоб швидше розмножити білоцвітник, материнську цибулинку садять на мінімальну глибину, тоді воно утворює багато «діток».
Хіонодокса — рослина, яка ще не надто розповсюджена у наших квітниках. Але побачивши її квітування хоч раз, уже не відмовишся від такої краси. Вона покриває газон небесно–голубим килимом (скошувати можна після відмирання листя), прикрасить і весняну клумбу, адже квіти у хіонодокси, на відміну від проліска, спрямовані вгору. Листя з’являється одночасно із квітконосами. Через 4—5 років вирощування на одному місці наростає гніздо із 5—7 цибулин. Їх викопують після засихання листя і зберігають у прохолодному приміщенні. Висаджують восени. Залежно від сорту, квіти хіонодокси бувають синіми, голубими, білими і навіть рожевими.
