ДОЛАРОВИЙ ’КЛОНДАЙК’ НА СВІТЯЗІ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ДОЛАРОВИЙ ’КЛОНДАЙК’ НА СВІТЯЗІ

Ціна за сотку землі на березі нашого знаменитого Світязя зросла до двох тисяч доларів. Як користуються цим волинським клондайком місцеві жителі? Що очікує їх та їхніх нащадків, як і озеро та його знамениті вугрі в майбутньому?

У селі Світязь знайомі із блиском в очах цікавились: «А ви вже бачили нову вулицю біля озера, що навпроти місця, де стояв вітряк? Там такі шикарні особняки! А подивіться, що спорудив чоловік на березі, де починається затока Лука — це ж бо двоповерховий будинок на 16 кімнат».
І, справді, є вже чим помилуватися на Світязі — не лише озером. Контингент забудовників — і своїх, і чужих — володіє неоднаковими капіталами, тож дехто вже в Європі, а хтось лише на підході. Щоправда, через цегляні фортечні мури не надто й розглянеш ту новоявлену цивілізацію та й хтозна, чи телекамери не оберігають приватну власність, ще собак спустять.
Якось раніше один столичний курортник поцікавився, чий то особняк з червоної цегли стоїть, наче замок. Місцевий жартівник відповів: «Та чий же, як не доярки». «Яке у вас сильне господарство, якщо доярки так добре живуть», — здивувався гість. «Так вона ж на митниці доїть...».
Особливо привабливою для знатних лучан, киян, львів’ян та інших любителів природи з регіонів, що викроїли кошти на зведення теремків, є територія за «рибальським куточком» в напрямку пансіонату «Шацькі озера». Адже тут озеро грає хвилями буквально під вікнами. Місцеві жителі, що поспішили продати свої двори та городи, тепер кусають лікті. Нині ціна за кожну сотку зросла до двох тисяч доларів. Причому, деякі імениті курортники, що раніше звели гніздечка, наступають на землю аборигенів, бо хочуть додатково влаштувати своєрідні оазиси з альтанками і ставками. Мовляв, продавайте, бо нашлемо на вас санепідемстанцію, енергонагляд, податкову інспекцію. Але не так просто їх дістати, навіть маючи гонор, звання, капітали. Адже місцеві теж не ликом шиті. Вони мають вугрі і постійних курортників з впливовими зв’язками.
Кимось підраховано, що в цьому райському куточку, на вулицях 8 Березня, Жовтневій в спекотну пору, коли кипить вода, розміщається до чотирьох тисяч відпочиваючих. Кожен господар, якому пощастило оселитися неподалік води, влітку тримає в «підсобках» (переобладнують навіть свинарники на європейський лад) щонайменше три десятки городян.
Від «дурних» грошей у селян, особливо молодшого віку, запаморочилася голова і закрутило в носі. У душах поселилися, як колись казали, пережитки капіталізму — заздрість, злість, неприязнь до сусідів. З допомогою комісій, землевпорядників, судів прискіпливо уточнюються межі, словом, типова обстановка щойно відкритих золотих копалень Клондайку.
Кажуть, що одна жінка продала неподалік озера аж дві ділянки під забудову і вторгувала багато умовних одиниць. І це плата за пісок, на якій і картопля не росла! Забагатіла домовласниця подалася на базар в Шацьк, щоб скупитися і замочити оборудку. Новоявлена купчиха так розійшлася під впливом звеселяючих напоїв, що зелененькі папірці летіли, як листя в бурю, чим вдало скористалися деякі ярмарчани.
Якось люди забули, що буде згодом, коли проїдять гроші, з їхніми дітьми та внуками. Чи зможуть їхні нащадки, не заважаючи курортникам, поткнутися на вулицю, чи витримуватимуть їхні вуха музичну какофонію, чи не освоять принади легкого курортного життя? Єдине, що тішить: курортний сезон в Світязі короткий — заважають дощі, комарі і невпорядкованість побуту.
І ті, що будують котеджі та дачі «під Європу», і всі інші, що користуються послугами, скажімо, «зеленого туризму», «клюють» на чисту воду, дешевизну житла та продуктів, гриби, ягоди і, звичайно, рибу. Уже стало рекламним штампом називати світязьку воду «джерельною», «цілющою». Безмежні озерні запаси «українського Байкалу» не могли не зацікавити ділових людей. Розповідають, що у луцьких підприємців уже були готові лінії для розливу світязької води, треба було лише одержати документ про її «цілющість». Чим вона гірша від «Трускавецької»? Зацікавився вигідним бізнесом і один польський громадянин, котрий у лютому минулого року повіз у Варшаву сулії з світязькою водою. З поінформованих джерел стало відомо, що результати хімічного аналізу розчарували іноземця. Також були спроби москвичів перетворити звичайну воду на товар. Мабуть, якби лабораторні дослідження були багатообіцяючими, то «Світязьку джерельну» знали б як мінералізовану, враховуючи, що в липні—серпні щодоби на берегах «Байкалу» відпочиває приблизно 12 тисяч осіб, а туалетів, вибачте, ніхто не шукає. Хоча до зменшення риби (а це факт — колись автор цих рядків теж без особливих зусиль заповнював відерце рибою, орудуючи вудочкою) «мінералізація», мабуть, не має відношення.
Старожили села висловлюють думку, на перший погляд, парадоксальну: риба зникає, бо озеро «засмічується». Йдеться не про звичайне сміття, якого, звісно, достатньо залишають «туристи», і це теж стало неабиякою проблемою, а про підводну рослинність, якою заростає озеро. Регулярно виловлюючи рибу неводом в попередні роки, тим самим знищували насамперед «гороховиння» та інший бур’ян. Це так само, як в занедбаному лісі, котрий без планомірної рубки і очистки перетворюється в нетрі. До речі, спеціалісти повинні дати відповідь, чи справді плотва хворіє, бо її, наприклад, київські рибалки, впіймавши, відпускають. Здрібнів і виродився канадський сомик — «бичок», як його тут називають, а лящ і щука поки що тримаються в тілі. І нині, під час нересту, гарну щуку з-під поли продають за 10—15 гривень.
Але, звичайно, кожний порядний відпочиваючий хоче поласувати вугром. Учені так і не можуть пояснити, чому у Світязі та навколишніх озерах з’являються маленькі вугрики, адже мальків з Франції не завозили дуже давно. Є така думка, що нерест вугрів можливий і без їхнього запливу в Саргасове море, бо є в озері глибокі колодязі з холодною водою.
З достовірних джерел відомо, що в останні роки навесні під час нересту риби в пансіонаті «Шацькі озера» поселяється група аквалангістів, котрі влаштовують підводне полювання і відстріл найкращих екземплярів цієї унікальної риби. До речі, деякі місцеві «промисловики», щоб пришвидшити процес заготівлі і продажу, коптять вугри... паяльною лампою (досі так смалили щетину в кабанів).
Раніше світязьці, а з ними й відпочиваючі, без особливих зусиль розживалися рибою, в тому числі і вуграми. Тепер, кажуть, неорганізоване браконьєрство одиночками жорстоко викорінюється рибінспекторами за допомогою штрафів та знищення снастей. Місцеві люди (а їм видніше) стверджують, що озеро нібито поділено на сектори, куди мають доступ рибалки, котрі служать окремим структурам, організаціям, панам-керівникам. Словом, водойма наче розпайована між вищими чинами і уловами нібито займається риболовецька мафія. Але, можливо, байки розповідають потерпілі від рибінспекторів браконьєри? Хоча цікаво знати, яким чином все-таки риба постійно з’являється на столах «трудящих»?
І все ж спостерігається дефіцит делікатесної риби. У Шацьк почали завозити з Прибалтики заморожені вугрі, як правило, вагою 500—700 грамів, які тут обробляють. Як розповідають знавці, «прибалт» має інший колір і на смак гіркуватий. Ціна вже зараз пристойна: кілограм свіжого вугра коштує 80—90 гривень, копченого — 150. Зрозуміло, що влітку вугрі неабияк спустошать гаманці гурманів, враховуючи, що тепер модно готувати ще й шашлик з цієї чудо-риби.
Колись говорили, що вся волинська індустрія стоїть на вуграх. Точніше — на їхніх костях, бо на цю рибу «клювало» будь-яке начальство і вона була стратегічною зброєю обкому партії. А який шачанин посмів би поткнутися до лікаря чи викладача вузу без вугра? Щоправда, тепер вимагають іншої дяки — у вигляді зелених папірців.
Можна лише поспівчувати Світязю: витримати перебування і розваги багатьох тисяч відпочиваючих на своїх теренах протягом кількох місяців під силу тільки справжньому богатиреві. І що б там не говорили місцеві охоронці та начальники — усе, мовляв, в порядку, екологія — в доброму стані, все ж Світязь міліє, забруднюється, заростає зіллям. На щастя, під тиском облдержадміністрації на власників і при її допомозі бази на «Гряді» нарешті матимуть каналізацію. Але ця добра справа вирішує далеко не всі проблеми. Принаймні, в селі Світязь вони залишаються. Найгірше, що всілякого роду начальнички, «круті», бізнесмени, всесильні установи вважають, що мають право на свій шматок пирога і лізуть в усі щілини не згірш вугрів.
Депутати сільської ради стомилися захищати землю від розбазарювання та й нерідко не в силах це зробити. Ось прибережна територія біля церкви, де раніше був сільський пляж і рятувальна станція, вважай, уже поділена між різними правоохоронними і бізнесовими організаціями. Тепер селянам сюди доступу немає, бо відділяють «кордонами» не тільки берег, а й воду.
То чи не зарано світязьці тішаться своїм особливим становищем і можливістю заробити долари на землі своїх предків?
Олександр НАГОРНИЙ.