І ХУДОЖНИК, І СТОЛЯР, І ТРАКТОРИСТ... З ОДНІЄЮ РУКОЮ

В’ячеслав Літвінчук із села Антонівка Володимирецького району Рівненської області копіює Айвазовського і мріє намалювати своїх сімох дітей...

Зовні обійстя Літвінчуків, які живуть в Антонівці Володимирецького району на Рівненщині, нічим не відрізняється від інших: сільський будинок, господарські споруди, трактор на подвір’ї. Зрештою, й інтер’єр звичний. Якби не одне «але»: cтіни хати обвішані картинами. Полотно з умовною назвою «Подорожній» зустрічає
вже у вітальні…

Сергій НАУМУК


Автор усього цього багатства — господар В’ячеслав Літвінчук. Малює пейзажі, картини на релігійні сюжети. Та найбільше до душі — морська тематика.
— Чому часто малюю море? Не знаю. Подобається копіювати Айвазовського. Ще дитиною з книжок перемальовував ілюстрації у товстий зошит. У школі й поняття не мав про олійні фарби. Тоді малювали тільки аквареллю і гуашшю. А вже в армії я був художником і працював з олійними фарбами. Служив спочатку в Лієпаї у Латвії, а потім — у Бердянську. Там — Балтика, а там — Азовське море. Може, тому й лежить душа до водної стихії, — розмірковує пан В’ячеслав.
Зізнається, що художньої освіти не має. Проте що довше працює, то краще виходить. Малює і на ДВП, і на полотні. Перше простіше готувати, на другому легше малювати.
Рамки для картин В’ячеслав виготовляє сам. Бо він не тільки художник, а й майстер на всі руки: робить вікна, двері, стільці та інші речі, склав трактор, яким обробляє город. Хоча у чоловіка рука, по суті, одна. На лівій, після того як потрапила у циркулярку, зостався лише один великий палець. Каже, що спочатку був у шоці, навіть плакав, але розумів, що мусить допомагати дружині ставити на ноги дітей і працювати однією рукою — за дві.
— Якби знав, що нинішньої зими не буде снігу, то зняв би з гаража дах й облаштував би собі на другому поверсі справжню художню майстерню. Бо коли прийде літо, то буде інша робота, — шкодує за втраченим часом В’ячеслав Володимирович і веде нас на оглядини.
Столярування та праця в полі забирають у чоловіка весь час, тому за мольберт сідає здебільшого взимку. Пригадує, що найбільша картина, яку малював, — 2,7 на 1,75 метра. Це було замовлення від молитовного будинку. Творив її два тижні. Зізнається, що після такого напруження навіть рука боліла. Скільки всього створив полотен — митець навіть не пам’ятає. Каже, що на замовлення один сюжет малював іноді кілька разів. Проте в такому випадку почувається ремісником, який просто виконує роботу. Творити нове цікавіше.
В’ячеслав Літвінчук 26 років відпрацював машиністом локомотива. З рідної Антонівки до Зарічного перевозив вузькоколійкою «море людей»: раніше не було стільки маршруток, тож «кукушка», як називають цей потяг, був чи не єдиним засобом сполучення.
— Якщо підрахувати, — розповідає, — то за більш як два з половиною десятиліття землю по екватору обігнув разів із двадцять.
Не раз машиністам доводилося і ремонтувати локомотив своїми силами: траплялось, по два–три дні не бував удома. Після втрати пальців на лівій руці В’ячеслав не зміг працювати на залізниці, а тому ще більше занурився у творчість. Неповторна поліська природа, яку бачив з вікна тепловоза і серед якої, власне, й живе, спонукала не лише до малярства, а й до написання поезії. Якщо вірші — тільки для найближчих, то картини сільського митця експонувалися на виставках. Проте після того як один чиновник попросив оплатити фуршет, мовляв, гроші віддамо пізніше, у художника пропала до них охота.
Одним із творчих задумів є намалювати портрети дітей. А їх у Літвінчуків семеро, тож батькові доведеться потрудитися. До речі, троє з них пішли його стежкою і працюють на залізниці.
— Прошу його, щоб ще намалював того чоловіка, бо чогось не вистачає, — його дружина Ольга Юріївна показує на варіант картини «Подорожній», на якій власне подорожнього немає.
— Жінка — помічниця. Мушу її слухати. Вперше ми з нею зустрілися, до речі, у поїзді, — усміхається В’ячеслав і далі знову про картини: — Якось сусідка питає: «Скажи мені, як ту траву намалювати, що вона як жива?»
Певно, для цього треба мати талант. І вкладати в роботи душу.

На фото: Щоб рука не тремтіла, коли малює дрібні деталі, майстер кладе руку на лінійку.
Фото Сергія НАУМУКА.