Чи в повній мірі виконуються зобов’язання перед учасниками війни на Сході України?..
Чергове засідання прес–клубу — спільного проекту газети «Волинь–нова» та обласної ради — було присвячене дуже актуальній і болючій темі. Чи в повній мірі виконуються зобов’язання перед учасниками війни на Сході України?.. Як забезпечити бійців та їхні родини всебічною підтримкою? Ці питання обговорювали депутати обласної ради Михайло Бегаль (заступник голови постійної комісії з питань соціального захисту населення, охорони здоров’я), Володимир Дибель, Валентина Касарда, Валентина Блінова, Олексій Приходько, Яків Смокович, вислухавши думки демобілізованого учасника бойових дій Андрія Мудрика, бійця–добровольця Олексія Кушнірука, волонтера Наталії Толмачової, представників громадських організацій. На телефонні дзвінки читачів та запитання журналістів також відповідали головний лікар обласного госпіталю для ветеранів Тетяна Масікова, представники обласного військового комісаріату Ігор Підлісний та Олександр Кузьмик, заступник начальника Луцького військового госпіталю Сергій Платов, заступник директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Олена Комар, голова Федерації профспілок Волині, мама демобілізованого учасника АТО Іванна Дубинка–Філозоф, начальник відділу обласного Центру зайнятості Оксана Меріда, заступник директора Турійського районного центру зайнятості Сергій Яровенко, координатор центру психологічної допомоги Вікторія Ковальчук. Вела засідання прес–клубу начальник відділу інформаційного забезпечення обласної ради Оксана Лукашук
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
А ДІТИ МИКОЛИ НЕ МАЮТЬ ЗА ЩО ЖИТИ Олена Комар: На сьогодні налічується уже 116 загиблих волинян — учасників АТО. Майже щотижня надходить інформація про ідентифікацію тіл за результатами експертизи ДНК. Із резервного фонду виділено кошти для виплати одноразових допомог 105 родинам загиблих. 123 членам цих сімей призначено пенсії у зв’язку з втратою годувальників. 86 родин отримали грошові допомоги за рішенням органів місцевого самоврядування з місцевих бюджетів на загальну суму 121 тисяча гривень. Відвідуємо ці сім’ї, спілкуємося із батьками, вдовами, намагаємось допомогти у вирішенні їхніх проблем. Але, на жаль, є багато питань, які не в нашій компетенції.
— До редакції надійшов лист від сім’ї загиблого добровольця батальйону «Айдар» Миколи Королька з Каменя–Каширського. Скаржаться, що уже десятий місяць звертаються у різні інстанції, але досі не отримали від держави одноразової допомоги, не призначено і пенсій малолітнім дітям у зв’язку із втратою годувальника.
Олександр Кузьмик: Обласний військкомат звертався з цього приводу до департаменту фінансів Міністерства оборони України, до Пенсійного фонду, але у відповідь на наші запити надходили відмови, адже нема підтверджень, що Микола Королько був призваний, воював. Проводилось розслідування. Ми звернулися із запитом, щоб нам надали матеріали цього розслідування, на основі чого бійця можна було б включити до списків особового складу військової частини. Чекаємо відповіді. Яків Смокович: З часів Другої світової війни відома практика встановлення статусу учасника бойових дій — через суд, з участю двох свідків. А тепер чомусь вимагають збирати довідки, долати різні бюрократичні перепони. Є ж бойові побратими Миколи Королька, командири, які підтвердять, що він воював. Михайло Бегаль: Звичайно, порядок у наданні статусу повинен бути. Адже людей обурює, коли хтось несправедливо, незаслужено одержує посвідчення учасника АТО, розраховуючи на певні пільги. Але в цьому випадку вирішення проблеми надто затягнулося. Є ж структури, які повинні допомогти сім’ї підготувати позов до суду, знайти адвокатів. Наталія Толмачова: Невже не можна, поки вирішується питання із збором документів, судами, зробити виняток і виділити цій сім’ї допомогу? У нас одна така родина на всю область. Валентина Блінова: Я буду робити депутатський запит із приводу звернення сім’ї Миколи Королька. На жаль, є й інші випадки, які вимагають нашого втручання. Наприклад, учасник АТО з Каменя–Каширського загинув, а його сім’я гостро потребує поліпшення житлових умов. Будемо скеровувати такі скарги до наших народних депутатів, щоб вони підключалися, домагалися вирішення проблем на державному рівні. Зі свого боку обласна рада оперативно реагує на потреби бійців, виділяє кошти, приймає відповідні програми. Андрій Мудрик: Торік на придбання житла сім’ям загиблих держава виділила майже 395 тисяч гривень. За ці кошти було придбано одну однокімнатну квартиру у Володимирі–Волинському. Залишок коштів повернули в державний бюджет. Згодом було прийнято ще одну постанову про виділення 493 тисяч гривень, але вони досі не освоєні. Відомо, що в області потребують поліпшення житлових умов 13 родин загиблих, з них 6 — у Луцьку.
З ВІЙНИ — НА ПОЄДИНОК ІЗ БЮРОКРАТІЄЮ Олексій Кушнірук: Я — теж доброволець, воював у батальйоні «Азов», нагороджений. Але я не є учасником бойових дій. Адже щоб отримати цей статус, треба ходити і просити, їхати до Києва, до Маріуполя, збирати різні довідки. Вважаю, якщо я воював, то посвідчення мені повинні вручити, не вимагаючи, щоб оббивав пороги.
— Мій чоловік перебував у зоні АТО у 128–й бригаді. У Володимирі–Волинському дали тимчасову довідку. Але домогтися видачі посвідчення дуже складно, — зателефонувала Тетяна Гнатюк, дружина військовослужбовця.
Ігор Підлісний: Є постанова Кабінету Міністрів, яка чітко передбачає перелік документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій. Звертайтеся у військові комісаріати — або за місцем проживання, або в обласний, де вам нададуть роз’яснення.
— Наші діти воювали, а тепер ще й проходять великі митарства, щоб отримати посвідчення учасника бойових дій. Я цілий місяць витратила, щоб синові дали те посвідчення. Чому влада не втручається? — обурювалася мати–героїня Валентина Миронюк із Маяків Луцького району.
Андрій Мудрик: Особливо складно бійцям 51–ї бригади. Я особисто збирав пакет документів для військовослужбовців своєї роти. На розгляд міжвідомчої комісії було подано документи 290 бійців, але посвідчень більшість й досі не отримала. А відтак і одноразової грошової допомоги до 9 Травня. Олена Комар: Голова облдержадміністрації звернувся до Кабінету Міністрів, Президента, щоб продовжити термін виплати цієї допомоги до кінця року, враховуючи те, що багато демобілізованих ще не одержали посвідчень учасників бойових дій. Михайло Бегаль: Ініціювати вирішення всіх проблем із отриманням статусу учасника бойових дій повинні військкомати. Це єдина можливість захистити бійців від бюрократичної тяганини і принижень. Ігор Підлісний: Обласний військовий комісар уже звернувся з цього приводу до органів влади. Зараз процедуру видачі посвідчень дещо спрощено. Понад 500 комплектів документів направлено з військкоматів міжвідомчій комісії.
ДЕ БІЙЦЯМ ВІДНОВЛЮВАТИ ЗДОРОВ’Я? Сергій Платов: Військовий госпіталь на сьогоднішній день справляється з лікуванням і військовослужбовців, і бійців добровольчих батальйонів. За необхідності скеровуємо пацієнтів у Львівський військово–медичний центр, де надають ширший спектр спеціалізованих медичних послуг. Є можливість проходити санаторно–курортне лікування у Трускавці, Хмільнику, селі Циблі Київської області. З путівками проблем не виникає. Тетяна Масікова: З ініціативи обласної влади було створено реабілітаційний центр на базі обласного госпіталю ветеранів. На жаль, не можу сказати, що в нас склався нормальний діалог з керівництвом військового шпиталю. Там не завжди скеровують пацієнтів у реабілітаційний центр. Бійці, які мають важкі психотравми, неохоче погоджуються на лікування у психлікарні. А в нас працюють досвідчені психологи, які можуть запобігти серйозним ускладненням і навіть спробам самогубства. За час існування реабілітаційного центру ми могли б надати допомогу 600 учасникам АТО, а проліковано лише 207. Нерідко хворі, які потребують фізичного відновлення, звертаються надто пізно. Володимир Дибель: На Волині маємо велику кількість учасників війни на Сході України. Ми проаналізували ситуацію в Любомльському, Шацькому, Старовижівському районах і прийшли до висновку, що необхідно створити у Любомлі Центр допомоги демобілізованим. Будемо залучати кошти Євросоюзу, співпрацюватимемо із польськими колегами. Завдання центру — попереджати виникнення посттравматичних розладів, гострих серцево–судинних захворювань, запобігати інвалідизації учасників АТО. Чому важливо на місці організувати такий центр? Людям зручніше одержувати допомогу поблизу дому, сім’ї. Нам обіцяють виділити 2,5 мільйона євро на закупівлю високотехнологічного обладнання, транспорту. Вважаю, що таких центрів в області має бути декілька. Наш проект уже пройшов експертизу, наприкінці травня оголосять результати конкурсу. Валентина Касарда: У санаторії «Пролісок» є всі необхідні умови для проведення реабілітації учасників війни. Навіщо створювати те, що вже існує, дублювати нашу роботу? У «Проліску» працюють кваліфіковані спеціалісти, є сучасне обладнання для надання повноцінної допомоги демобілізованим. На жаль, немає скоординованості у цій роботі. Було прийнято Регіональну програму підтримки демобілізованих на 2015 рік, вважаю, що частину виділених коштів доцільно було б спрямувати на санаторно–курортне оздоровлення учасників АТО у волинських санаторіях. Ми готові приймати хлопців–бійців, беручи на себе значну частину витрат. Ставимо мінімальні ціни. Олексій Приходько: У нас часто виходить так, що кожен лікувальний заклад намагається перетягнути «фінансову ковдру» на себе. Для того, щоб цього не відбувалося, має належно працювати медичний менеджмент. Усі медичні установи області мають бути задіяні в наданні допомоги демобілізованим. Часто рідні поранених військовослужбовців, волонтери збирають гроші, щоб відправити хлопців на лікування за кордон. Але і в Україні є високоспеціалізовані клініки, можливості яких не завжди використовуються. Ті кошти, які виділяють з бюджетів, треба розумно розподіляти. Яків Смокович: Вважаю, що потрібно більше використовувати можливості наших волинських санаторіїв для оздоровлення демобілізованих. Необхідно, щоб разом з ними могли оздоровлюватися їхні дружини, діти. Це буде найкращою психологічною реабілітацією. А її всі учасники АТО дуже потребують. Вікторія Ковальчук: У нашому центрі психологічної допомоги «Крок назустріч» ведемо прийом на умовах анонімності. Працюємо як з групами демобілізованих, так й індивідуально. Надаємо допомогу дружинам, батькам, дітям учасників АТО.
ПОВЕРНЕННЯ ДО МИРНОГО ЖИТТЯ Іванна Дубинка–Філозоф: Мій син, учасник АТО, потрапив у госпіталь. Поки лікувався, його помилково занесли до списків тих, хто самовільно залишив частину. У зв’язку з цим тепер виникли проблеми і на роботі. Прикро, що хлопці, які йшли на смерть, захищаючи Україну, змушені відновлювати своє добре ім’я, доводити, що їх звинувачують безпідставно. Їм і без цього нелегко повертатися до мирного життя. Оксана Меріда: Представники Центру зайнятості навіть у госпіталі відвідували поранених, надаючи роз’яснення з приводу збереження робочих місць, працевлаштування. Не зафіксовано в області жодного випадку, коли б роботодавці не зберігали протягом року за мобілізованими їхні робочі місця, не забезпечили середній заробіток, як того вимагає закон. Найбільше працівників було призвано на військову службу з підприємств Луцька, Луцького району, Нововолинська, Ковеля, Володимира–Волинського. Сергій Яровенко: Із 159 демобілізованих у Турійському районі в Центрі зайнятості перебуває на обліку 57 чоловік. 30 — повернулися на свої робочі місця. Юридичним особам відшкодування за витрати на мобілізованих проводиться, а ось фізичним особам–підприємцям воно не передбачене. Для приватного бізнесу — це серйозна проблема. Трапляється, що демобілізований, для якого роботодавець зберігав робоче місце, звільняється. Йому вигідніше одержувати допомогу по безробіттю, адже вона є вищою, аніж зарплата у селі. Олексій Приходько: Ті, хто воював, повинні одержувати земельні ділянки, житло, матеріальну і моральну підтримку. Вони заслуговують шани.Є ганебні приклади, коли хлопців судять лише за те, що вони вижили, вимагають повертати гроші за втрату майна.
— Я — дружина військовослужбовця, в якого нема посвідчення учасника бойових дій. Ми чекаємо поповнення сім’ї. Чи в Луцькому пологовому будинку мені безкоштовно зроблять кесарів розтин, адже ця операція обходиться недешево, — зателефонувала одна з наших читачок.
Михайло Бегаль: У більшості лікувальних закладів області діє неписане правило: якщо чоловік мобілізований, воює чи воював на Сході, то члени його родини одержують допомогу безкоштовно. Вам необхідно звернутися до головного лікаря Луцького пологового будинку і я думаю, що жодних проблем не повинно бути. Андрій Мудрик: Коли ми йшли на війну, то не думали про пільги, земельні ділянки, квартири. Влада сама роздавала такі обіцянки, а тепер не поспішає їх виконувати. Для тих, хто воював, важливим є чесне ставлення до нас. Треба називати речі своїми іменами, визнати, що триває війна. Коли із зони бойових дій приїхав до Луцька, склалося враження, що тут люди живуть в іншій реальності, не усвідомлюючи, яка небезпека нависла над Україною. Яків Смокович: Усі гілки влади повинні об’єднати зусилля, бути на боці захисників Вітчизни. Демобілізовані мають одержувати належну медичну допомогу, проходити реабілітацію, бути соціально захищеними. Це — наш обов’язок перед тими, хто воював.
Фото Олександра ФІЛЮКА. На фото: Серед учасників дискусії байдужих не було.
