У перший день літа за традицією і заздалегідь розробленими планами чиновники й громадські активісти демонструють своє вболівання і турботу про «підростаюче покоління», відзначаючи Міжнародний день захисту дітей. А сьогодні, 4 червня, на календарі — Міжнародний день безневинних дітей – жертв агресії. Погодьтеся, для нашої країни це більш ніж актуально
У перший день літа за традицією і заздалегідь розробленими планами чиновники й громадські активісти демонструють своє вболівання і турботу про «підростаюче покоління», відзначаючи Міжнародний день захисту дітей. А сьогодні, 4 червня, на календарі — Міжнародний день безневинних дітей – жертв агресії. Погодьтеся, для нашої країни це більш ніж актуально
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, заступник головного редактора газети «Волинь–нова»
Заплітаєте доню, прасуєте синові білу сорочку, святкуєте «випускні» в садочках і школах, переймаючись тим, як справити обнови… За клопотами мимоволі забуваємо про війну. Про страждання, смерть багатьох десятків ровесників наших синів і донечок. Журналісти пишуть про «Дитячу сотню»… І це не просто образний вислів. Снаряди і міни не щадять і наймолодших. Президент Петро Порошенко напередодні 9 травня озвучив, що в результаті агресії проти України ми втратили 1800 солдатів і майже 7000 цивільних. Але ще у лютому німецькі засоби масової інформації, посилаючись на джерела у безпекових структурах своєї країни, стверджували, що кількість загиблих на Сході України може сягати 50 тисяч осіб. То ж скільки крові, в тому числі й дитячої, пролилося! Пригадую, як рік тому, саме на Трійцю, в теленовинах показували репортаж про обстріл сепаратистами Слов’янська, під час якого загинув 8-річний хлопчик. У це велике світле свято розповідь про жахливу смерть дитини врізалася у серце гострим цвяхом. З того часу подібних репортажів ми бачили стільки, що душі наші могли стати від тих цвяхів залізними. Очевидно, тому й миримося з тим, що діти загиблих вояків-добровольців, як, наприклад, донечки Миколи Королька з Каменя–Каширського, майже рік мусять ждати від держави пенсії. Настуні й Соломійці на двох нема ще й чотирьох рочків, вони не розуміють, що є нащадками героя-патріота, який віддав життя за Україну. Але ж чиновники у великих кабінетах це мають знати й пам’ятати… «Я не хочу війни!» — пишуть під своїми малюнками, на яких зображено синє небо і квіти, хлопчики і дівчатка, які втомилися ждати тата з АТО, які змушені у прифронтових містах і селах жити під обстрілами, і ті, хто шукає прихистку, залишивши рідний дім на окупованій території. Чому в Міжнародний день дітей – жертв агресії світ байдужий до страждань маленьких українців? Як забезпечити нашим наймолодшим громадянам якщо не безбідне, то хоча б мирне і спокійне життя у вільній незалежній Україні? І коли, нарешті, в нашій державі мільярди гривень, які пливуть на приватні рахунки, будуть скеровані на придбання ліків для хворих дітей — жертв злочинної корупції? Думаймо. Діймо. Забудьмо сумнівну приказку «моя хата – скраю», бо біда може прийти в кожен дім, у кожну родину. Патріотизм і вболівання за майбутнє України треба доводити справами. Бо наша байдужість — це гріх перед дітьми.
