Завтра Володі виповнилося б 30 років. Але його вже нема з нами, і від цього — невимовний біль у наших серцях. Ми, рідні, ніколи його не забудемо. Хотілося б, щоб усі пам’ятали героїв, які полягли у бойовому протистоянні, захищаючи єдність України...
Завтра Володі виповнилося б 30 років. Але його вже нема з нами, і від цього — невимовний біль у наших серцях. Ми, рідні, ніколи його не забудемо. Хотілося б, щоб усі пам’ятали героїв, які полягли у бойовому протистоянні, захищаючи єдність України
Народився Володимир Поліщук (на фото) у селі Мочалки Турійського району. Закінчивши Маковичівську загальноосвітню школу, здобув професію столяра, шофера. Працював на пилорамі. Строкову службу проходив у Донецьку. Життя тільки починалося. Ще й сім’ї не створив Володя, як його мобілізували до Збройних сил України. Служив у 51-й окремій механізованій бригаді радіотелефоністом. Загинув 5 серпня в ході пошуково-ударних дій підрозділами бригади у Луганській області. Коли зник зв’язок із Володею, ми все ще сподівалися, що він живий. Тішили себе думкою, що, може, поранений чи в полоні. Аж поки не прочитали у газеті «Волинь-нова», що Володя загинув. Почалися його пошуки. Знайшли 13 серпня у морзі Харкова. Наступного дня сестра з батьком поїхали на опізнання. На жаль, помилки не сталося. 16 серпня ми похоронили дорогу нам людину. Володя був життєрадісним, як кажуть, — душа компанії. Ми всі любимо його і сумуємо, промовляючи прощальне: «Герої не вмирають! Вони живуть вічно». Від імені родини лист написала сестра Володимира Віта Профорук.
