ВАЛЕНТИН ВІТЕР: «НАЙКРАЩЕ ЛІКУЄ ПРОБЛЕМИ ГРОМАДИ ТОЙ, ХТО ПОЄДНУЄ ДЕПУТАТСТВО З РОБОТОЮ»

До Дня медичного працівника голова обласної ради Валентин Вітер ставиться по-особливому, бо це і його професійне свято. За фахом лікар-хірург, він погодився розповісти про улюблену спеціальність, залежність від політики та гірку пігулку від колег по сесійній залі...

Мар’яна ВЕРБІВСЬКА


— Валентине Степановичу, хто допоміг вам зробити вибір на користь медицини?
— Коли на відмінно закінчив 8–й клас, вагався, куди йти вчитися далі. Найбільше подобалася професія військового лікаря. Я тоді всерйоз займався спортом, мав шанс без екзаменів вступити до Мінського суворовського училища. Але родичі, батьки наполягали, що це заняття під силу, поки молодий, а от військовий лікар — спеціальність на все життя. Товариш батька переконав мене подати документи до Ківерцівського медучилища, щоб згодом легше було стати студентом військової академії.
Під час навчання пересвідчився, що з вибором не помилився, бо медицина подобалася дедалі більше. Вже тоді знав напевне: обов’язково стану хірургом. Закінчив навчання вже в незалежній Україні. Хоча раніше планував вступати до Ленінградської медичної академії, обрав найближчий до Луцька виш — Тернопільську медичну академію імені І. Я. Горбачевського.
— Кажуть, лікарі завжди пам’ятають своїх перших пацієнтів…
— Насправді студентом вивчав їх тільки за історіями хвороб, бо старшокурсникам спершу доручають виконати якусь одну нескладну частину хірургічного втручання — розрізати, зашити тканину, зав’язати вузлик. Це забирає кілька секунд, потім хвилин. Уже інтерном оперував кісту, атерому, а коли вирізав апендикс, то почувався майже медичним світилом. У перші роки самостійної роботи операції мені снилися майже щоночі. З часом гострі відчуття притупилися, але тяга до хірургії залишилася. Бо упевнився: це головна справа мого життя.
— Кого з волинських лікарів вважаєте своїми вчителями?
— Інтернатуру, керівником якої був Тарас Валентинович Янюк, проходив в обласній клінічній лікарні. Тоді мені здавалося, що тут працюють найкращі фахівці не тільки України, а й Європи: Ігор Олександрович Бабін, Дмитро Федорович Шульга, Олег Леонідович Супрунець, Юрій Іванович Шаваров, Володимир Феодосійович Литвинюк, на жаль, нині покійний Володимир Олександрович Кравченко. Доброю школою для мене стало спілкування з такими спеціалістами своєї справи, як завідувач відділення загальної хірургії Луцької міської клінічної лікарні Володимир Володимирович Лагода, завідувач відділення невідкладної хірургії Євген Северинович Комарницький, ургентний хірург Олег Васильович Максимюк. Переконаний: нашим лікарям — і досвідченим, і молодим — волиняни можуть сміливо довіряти своє життя.
Коли закінчив інтернатуру, відкрилось відділення інвазивних методів діагностики та лікування. Новації дозволяли проводити хірургічне втручання з мінімальною крововтратою. Щоб набути навичок оперувати під лапароскопом — приладом, що вводиться через невеликий прокол і дає змогу оглядати внутрішні органи пацієнта, тренувались …на апельсинах. У темному ящику обережно знімали шкірку з цитрусових інструментом завдовжки 40 сантиметрів, водночас спостерігаючи за процесом через цей пристрій.
У Луцьку лапароскопічна хірургія розвивалася на моїх очах. Ми робили дедалі складніші операції, лишень трішки відставали від київських колег. Застосовували найновіші методики, поступово вдосконалювали дослідження. Захопилися наукою, постійно підтримували зв’язки з ученими.
Мене зацікавила експериментальна медицина, тому й вступив до аспірантури. Коли став працювати на адміністративних посадах, не вистачало часу, щоб постійно вести хворих. Але як тільки з’являлась можливість, їхав у Тернопільську медичну академію, де повністю переключався на улюблене заняття. Тоді спізнав абсолютно інше життя, що дає велике задоволення, справжню насолоду, бо знав: ці результати можуть поліпшити здоров’я хворих. Отак попрацюєш день–два — і сили для напруженої повсякденної роботи відновлюються.
— Тепер, коли ствердили себе в науці, знову доводиться робити вибір — медицина чи політика. Тим більше що маєте ще й диплом магістра з адміністративного менеджменту…
— Якщо хірург може допомогти кільком десяткам людей, то політик — сотням або й тисячам, якщо, звісно, не відриватиметься від своєї професії. Бо той, хто поєднує депутатство та роботу, найкраще знає, як зарадити суспільним болячкам. Тільки за такої умови є сенс захищати інтереси волинян.
— В обласній раді шостого скликання — потужне медичне лобі: 12 із 80 депутатів працюють у закладах охорони здоров’я. Про що, на вашу думку, це свідчить?
— Передусім про довіру волинян до представників цієї благородної професії. Якщо люди доручили їм представляти свої інтереси в найвищому самоврядному органі влади краю, значить, вірять не тільки як фахівцям, а і як політикам.
— Насамкінець про гірку пігулку від колег по сесійній залі Олександра Свириди, Святослава Боруцького та Володимира Бондаря, які подали проект рішення про дострокове припинення ваших повноважень як керівника представницького органу влади…
— Вони скористалися своїм правом як депутати. Однак якщо мають якісь докази так званих зловживань, то чому не звертаються до правоохоронних органів? Гучні заяви можуть бути або вигаданими історіями, або піар–ходом перед майбутніми виборами, коли політики з прицілом на депутатський мандат використовують брудні технології.
Відколи очолюю головний представницький орган краю, прокуратура не опротестувала жодного рішення облради. Жодного з них не скасовано і в судах, до яких зверталися деякі депутати або невдоволені громадяни. Це свідчить, що колективний орган представницької влади Волині діє в правовому полі. Зрештою, робота депутатів не обмежується сесійними засіданнями. Вони працюють у постійних комісіях, де колегіально ухвалюють рішення, дискутують під час прес–клубу, що проводиться спільно з газетою «Волинь–нова», в прямому ефірі телеканалу «Аверс», висловлюють свою позицію у передачі «Ваш депутат» на каналі «Нова Волинь». Така відкритість будується на демократичних засадах, які відстоювали обранці волинян, сформувавши більшість під час Революції гідності.