Ми не любили його з самого початку. Ми зневажали його за «Анну АхмЕтову» та «Гулака–АртЬОмовского». Ми сміялися з його «курасанів» та «увікніть Україну». Ми обурилися, коли він відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Врешті ми піднялися, коли беркутівці жорстоко побили студентів, відстояли свої переконання на Майдані, заплатили кров’ю Небесної сотні за право бути гідними. Яник боягузливо втік...
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Ми не любили його з самого початку. Ми зневажали його за «Анну АхмЕтову» та «Гулака–АртЬОмовского». Ми сміялися з його «курасанів» та «увікніть Україну». Ми обурилися, коли він відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Врешті ми піднялися, коли беркутівці жорстоко побили студентів, відстояли свої переконання на Майдані, заплатили кров’ю Небесної сотні за право бути гідними. Яник боягузливо втік
Поки тривали екскурсії в Межигір’я, у Криму вже хазяйнували російські зелені чоловічки. Затим почалася колотнеча на Донбасі, де Янукович зі своїм оточенням дбайливо плекав проросійські та прорадянські настрої, яка плавно переросла у війну. Перші добровольці йшли воювати із власною зброєю або ледь не голіруч. Сільські майстри взялися лагодити військову техніку, яку міністр оборони ще не встиг допродати. Ми почали збирати гроші на бронежилети та каски, а на схід потяглися перші волонтери. Ми стали на захист своєї країни, як би це пафосно не звучало. Тим часом виявилося, що не все так просто. Поки одні гинуть на фронті, інші продовжують збагачуватися на торгівлі з ворогом. Чим вони кращі за Януковича, який пакував вертольоти награбованим майном, у той час коли в столиці не найменшої європейської країни мирні протестувальники гинули під кулями снайперів? Смерть сотень, а потім тисяч людей молотом вдарила по нашій свідомості. У суспільстві злетів до небес авторитет армії. Разом з тим міцніє невдоволення бездарним командуванням. Не захищаю генералів, бо бага-тьох справді треба судити. А хіба не треба судити тих, хто тягає у військові частини горілку? Тих, від кого через пияцтво починають відгороджуватися навіть товариші по службі? Ніхто ж не стверджуватиме, що усі учасники АТО зазвичай тверезі як скло. У тилу також не все по–майданівськи. Поки одні останні копійки з пенсії віддають на армію, інші заробляють, продаючи неякісні бронежилети. Хтось воює рік і не може отримати статусу учасника бойових дій, а товстопузі чиновники поїдуть на тиждень в зону АТО і потім бравують у військовій формі та мають пільги. Зверху крадуть, як і раніше, але й «низи» намагаються не відставати. Нічого святого. Скільки історій про те, як родичі буквально гризуться за гроші, що їх виділяють сім’ям загиблих солдатів. Чим вони кращі за Януковича, котрий нічого не бачив за золотими батонами? Нову владу, яка багато чого списує на війну, люди розкусили: вона виявилася не кращою за минулу, а в дечому й гіршою. Послухати чиновників, то реформи йдуть, аж гай гуде. А в реальному житті змін не помітно. Гризня, підкилимна боротьба та кулуарні домовленості нікуди не зникли з політичного олімпу. Князьки та депутатики на місцях старанно наслідують столичних колег. Посполиті багато не можуть, але й далі «вирішують питання» за допомогою хабарів. Громадські організації, котрі були на гребені Майдану, потроху розтрачують здобутий авторитет. Для чого було стояти на Майдані? Щоб потім можна було помахати «корочкою» якогось сектору чи якоїсь оборони і «порішати питання»? Чимраз більш з’являється інформації про затримання «волонтерів», котрі кладуть зібране у власну кишеню. Ніхто не покараний за розстріли на Майдані та провальні військові операції. Судді оперативно і, головне, успішно пройшли власну люстрацію. Міліціонери, есбеушники та прокурори й далі кришують ласий бізнес. А за Януковича хіба не так було? От і виходить, що Янукович – наш президент. По духу нам близький. Кажете, що нині на Банковій Порошенко? Так, але про нього — іншим разом.
