Нині багато говорять про адміністративно-територіальну реформу. Надто тому, що наближаються вибори органів місцевого самоврядування...
Алла ЛІСОВА, редактор відділу економіки газети «Волинь-нова»
Нині багато говорять про адміністративно-територіальну реформу. Надто тому, що наближаються вибори органів місцевого самоврядування
Ще тільки обговорюють принципи добровільного об’єднання громад, а вже зараз їхнім представникам важко порозумітися і знайти спільну позицію, особливо коли йдеться про можливе приєднання до міста окремих сільських територій. Чітко це спостерігається на прикладі міста Нововолинська. Так склалося, що на шахтах, інших підприємствах трудяться жителі сіл Іваничівського та Володимир–Волинського районів. Селяни їздять у шахтарське місто на ринок, користуються послугами міських медичних чи побутових закладів, а їхні діти навчаються у міських школах або відвідують дитсадки… Згідно з чинним законодавством, вугільні підприємства платять податки у бюджет сільських рад, хоча невдоволені шахтарі чомусь пікетують міську раду. Тим часом міський голова Нововолинська Віктор Сапожніков, його заступники оббивають пороги облдержадміністрації, міністерства енергетики та вугільної промисловості, щоб домогтися вирішення шахтарських проблем. Чимало важливих для міста об’єктів – полігон твердих побутових відходів, два водозабори, кладовище, дачні ділянки містян – розташовані на землях Іваничівського району. Цілком очевидно, що міська і сільські громади давно стали одним цілим. То хіба не настав час звести все, так би мовити, до одного знаменника, щоб разом вийти на новий рівень розвитку територіальних громад для їхнього ж блага? Але коли справа доходить до конкретних пропозицій, виникають незрозумілі чвари. Декому здається, що місту потрібні лишень землі сільських громад, їхні школи та садочки закриють, люди залишаться без роботи. Містяни тривожаться, що у дошкільних закладах та школах буде «перенаселення», бо прийдуть сільські діти. Жителі населених пунктів, які вирішили об’єднатися, навіть не можуть дійти згоди, щоб вибрати центр громади. А сільські голови подекуди бояться втратити владу, бо матимуть лише повноваження старост. Переконана: чимало тривожних запитань зникло б, якби люди мали більше інформації про суть самої реформи, переваги об’єднаних громад: ремонт сільських доріг, якісні адміністративні та соціальні послуги. Чому б про це не поговорити під час громадських слухань? Тоді й непорозумінь було б набагато менше. Звісно, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Напевне, поїздка сільських голів у сусідню Польщу, яка успішно здійснила адміністративно-територіальну реформу, переконала б багатьох із них у невідворотності змін. Приміром, місто Свідник Люблінського воєводства, яке підписало наміри про співпрацю з Нововолинськом, давно не просить грошей у держави. Його кошторис – 25–30 мільйонів євро – в чотири рази більший, ніж Нововолинська. Комунальні служби Свідника, де живе 40 тисяч людей, отримують надприбутки (!) і перераховують кошти до міського бюджету. Адмінреформа там спрацювала, а хіба ми гірші?
