Ми не хотіли війни. Бо ми мирні люди, нам чужого не треба. Але нас не питали... Спочатку ввічливі зелені чоловічки захопили Крим. Потім почалася буча на Донбасі...
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Ми не хотіли війни. Бо ми мирні люди, нам чужого не треба. Але нас не питали... Спочатку ввічливі зелені чоловічки захопили Крим. Потім почалася буча на Донбасі. Пролилася перша кров, до військових шпиталів повезли перших поранених, в українські міста та села прийшли перші похоронки. Їх дедалі більшало. Бували періоди, як-от під Ізвариним чи Іловайськом, коли гинуло особливо багато. Якось само собою стало зрозуміло, що війна — це насамперед кров, каліцтва і смерть. А вже потім героїзм, тактика і стратегія
З часом бойові дії трохи вщухли, але і тепер майже щодня гине кілька чоловік. Утім, такі повідомлення втратили гостроту, і, схоже, суспільство вже не реагує на них. Напевно, люди просто втомилися від війни. Всі розуміємо, що мусимо відстояти свою країну, але війни не хочемо. Тому щоразу частіше чути нарікання військових, які готові йти вперед. Але керівництво має свої плани. Власне, й мінські домовленості солдати сприймають із сарказмом. Бо щодня продовжуються обстріли, гинуть їхні товариші. Є й інший бік медалі. Схоже, дехто докумекав, що саме такий стан «ні війни, ні миру» відкриває чимало можливостей. Множаться повідомлення про контрабанду товарів на територію так званих ДНР-ЛНР. Це не є контрабанда у прямому розумінні слова, адже кордону між Україною та окупованими територіями як такого немає. Проте деякі спритники з-поміж військових зрозуміли, що можна загребти добрі гроші, продаючи товари Донбасу. І плювати, що домовлятися доводиться з тими, хто стріляє у твоїх товаришів. Гроші сильніші. Харчі ж бо в Луганську чи Донецьку коштують дорожче, ніж у нас. А отже, маржі вистачить усім: і нашим, і їхнім. Тому нинішній стан ділкам у погонах вельми вигідний. Ще краще почуваються ті, хто має доступ до державних замовлень. Тут тобі й підтримка рідної армії, й заробітки. Бюджет Міноборони за останні два роки зріс у рази. Відповідно замовлень побільшало. Фірми й фірмочки (часто ті самі, що й за часів Януковича) і далі заробляють, постачаючи неякісні товари за завищеними цінами. Дрібнота намагається не відставати: до олігархів їм далеко, але кілька сотень бронежилетів, що не тримають кулю і від Макарова, таки продати хочеться. Такі випадки непоодинокі. Отже, й для цих верств війна — вигідна справа. Бачиться, зрозуміли всю ймовірну вигоду від «ні війни, ні миру» й у верхах. Адже на війну можна списати будь-які невдачі, а то і явні перегини. Реформи не йдуть — війна винна. Люди зубожіли — війна. Не посадили жодного винуватця розстрілу на Майдані — знову ж таки війна. Політики спекулюють темою війни, як їм заманеться. Поки тривають бойові дії — простір для політичного маневру більший. І їм війна вигідна. А ще війна вигідна плюгавим військкомам, бо хабарі з тих, хто хоче відкосити від мобілізації, суттєво більші, ніж хабарі з тих, хто хотів в армію, аби потім влаштуватися на митницю чи ще кудись. Лікарям, які видають липові медичні довідки потенційним воякам. І ще, і ще, і ще... Одна тільки заковика: тих, кому війна невигідна, значно більше. Матерям і дружинам, які не хочуть отримувати похоронки. Волонтерам, які замість рухати країну вперед затикають собою бездарних генералів. Добровольцям, які замість писати, бізнесувати, працювати — воюють. Невигідна нам та війна. Подумайте про це, панове контрабандисти, олігархи та політики.
