Але учасники «круглого столу» в Політологічному клубі студентів їх не виявили
Але учасники «круглого столу» в Політологічному клубі студентів їх не виявили Останнім часом увага української громадськості привернута до тих грантів, інших видів фінансової допомоги, які отримують з-за кордону громадські організації в Україні. Одні вважають це симптомом наближення президентських виборів, інші — всерйоз стурбовані проникненням в ті організації реальних чи міфічних агентів з численних іноземних розвідок. Особливо стараються провладні ЗМІ й представники лівих партій. Якщо їх послухати, то в тих організаціях, як мовиться, шпигун на шпигуні сидить і шпигуном поганяє. Як воно є насправді, спробували розібратися учасники «круглого столу», організованого добровільним молодіжним об’єднанням «Політологічний клуб студентів». Треба сказати, що й до того політологічний клуб проводив засідання і «круглі столи» з цікавими і навіть дражливими темами: «Парламентські вибори 2002 року очима облдержадміністрації», «Цивільний контроль над Збройними силами», «Чеченці — терористи чи борці за волю?», «Любов і політика: світовий досвід та українські реалії», «Інтеграція України в Європейський Союз: «за» і «проти», «Стан і тенденції формування громадянського суспільства в Україні та Білорусі – порівняльний аспект». Цього ж разу проблема, яку обговорили, була ще оригінальнішою: «Закордонне фінансування українських недержавних організацій: допомога чи шпигунство?». Висловити свою думку мали змогу практично всі присутні. Це й голова об’єднання молодіжних організацій «Наша справа» Владислав Стемпковський, голова обласної організації комітету виборців України Олександр Стирко, співробітниця Асоціації міст України Ольга Лаценко, керівники і представники Асоціації молодих реформаторів — Михайло Шелеп, «Пласту» — Віталій Шпак, Політологічного клубу — Володимир Павлюк, науковці-політологи з ВДУ імені Лесі Українки. Як випливало з виступів, надаючи допомогу нашим недержавним організаціям, зарубіжні організації, бізнесмени дбають насамперед про свої інтереси і безпеку своїх країн. Намагаються ж вони впроваджувати свої цінності, й для цього не обов’язково когось вербувати. Навчаючись у США чи Великобританії, молода людина (а звертають увагу насамперед на молодіжні організації) переймає тамтешній світогляд, цінності й потім намагається їх впроваджувати у своїй країні. Саме завдяки зарубіжним грантам недержавні організації в Україні живуть і виживають, оскільки власній державі в переважній більшості випадків до них байдуже, в ліпшому випадку підтримують тих, хто відверто прислужує владі. Відзначалося, що під будь-який проект грант отримати не можна. Вони видаються під певні теми, які цікавлять зарубіжні чи міжнародні організації. Але серед цих тем шпигунських чи близьких до них виявлено не було. Водночас відзначалося, що чимало громадських організацій існують тільки на папері. Їх мета лише отримати кошти з-за кордону, тому й народився такий не дуже приємний термін, як «грантоїди». Висловлювалася й така думка — молодіжний рух в Україні був би набагато «чистішим», свідомішим чи ідейнішим, якби в ньому було менше діячів, котрі переслідують лише власні меркантильні інтереси. Більшість же учасників дискусії схилилися до думки — допомога з-за кордону громадським організаціям в Україні, на жаль, необхідна, вона приносить значну користь у допомозі неблагополучним верствам суспільства, вирішенні екологічних проблем тощо. Запрошували на «круглий стіл» і працівників СБУ, однак вони не прийшли. Володимир ЛИС.
