У віддалене поліське село Гораймівку, що в Маневицькому районі, ми приїхали зовсім з іншою метою і в школу заходити не збиралися. Але вона привабила нас силою-силенною вазонів на вікнах, які виглядали такими доглянутими, захищеними, оточеними людською увагою! Особливо вразив велетенський «різдвяник», який аж полум’янів розкішними рожевими «ліхтариками» на кінчику кожної гілки. Не лише у класних кімнатах, а й у коридорах зеленіли різноманітні ліани, цитрусові, кактуси... У кабінеті директора побачили молодого енергійного чоловіка. Знайомимось. Свого часу Микола Степанович Давидюк був чи не наймолодшим директором школи в області. Зайняв цю посаду у... 23 роки. — Мабуть, це мені на роду написано, — усміхається. — Колись «Волинь» друкувала невеличку інформацію про трьох братів — директорів шкіл. Так ото я і є один із них. Микола Степанович директорує вже 10 літ. У школі – вчителем обслуговуючої праці і його дружина Галина Іванівна, за фахом психолог. Озеленення — то значною мірою і справа її невтомних рук, як, зрештою, і всього колективу. Десятилітній досвід в атмосфері виживання сільської освіти змусив Миколу Степановича керуватися отаким принципом: «З грошима і дурень зробить, а ви спробуйте без них»... І пробує... Втім, мусимо висловити одне застереження. Частенько буває, що й недурний, і з грошима, а робити — не хоче. Микола Давидюк — за фахом історик. І виношує мрію про гарний шкільний музей. Із шафи, що біля його робочого столу, він витягнув цілі пакети кам’яних ножів, сокир, ядер та інших викопних археологічних решток, знайдених тут по сільських урочищах з чудернацькими назвами: Помірки, Загрузький Брід, Черемошня... Будь-який музей прийняв би у свої фонди такі скарби. Втім, у школі вже є невеличкий музей, який скромно іменують кімнатою народознавства. Тут також ми побачили кілька абсолютно унікальних експонатів, про які нам розповіла вчителька української мови і літератури Галина Трохимівна Сахнік. А ще Микола Степанович гордиться тим, що за час його директорування у школі зросла кількість учнів — із 233 до 309. Отже, Гораймівка має майбутнє. Він переконаний: школа — то серце села. І доки воно пульсує, весь доволі складний сільський організм почуватиметься нормально. Дивно, що цього часто не розуміють посадовці у високих державних кабінетах, закриваючи «неперспективні» школи, прирікаючи сільських педагогів на злиденне, принизливе існування. Проблем у сільського директора — непочатий край. Скажімо — кадри. Може б, і приїхав молодий педагог у сільську школу, якби була вирішена проблема житла... У нинішньому навчальному році прийшла у колектив випускниця Володимир-Волинського педагогічного училища Оксана Павлюк. Прийшла, втративши сподівання знайти роботу в місті. Дуже хотілося б, щоб прижилася у Гораймівці. Діти люблять її уроки англійської мови. Директор намагається, аби його учні якомога менше відчували свою відірваність від того, що мають міські діти: музеї, театри, бібліотеки, виставки. Але спробуй тут обійтися без коштів. Ось і виходить замкнуте коло, прорвати яке може хіба що здоровий ентузіазм і велика любов до справи. Валентина ШТИНЬКО.
