КАЖУТЬ: «ГЕРОЯМ СЛАВА!» — І ДАЛІ ЗА ГРЕЧКУ ПРОДАЮТЬ СВІЙ ГОЛОС

Чим переймалася і з чого дивувалася впродовж останнього часу редактор відділу розповсюдження і творчого розвитку газети «Волинь- нова» Мирослава КОЗЮПА

…ПО ВІРІ ТВОЇЙ БУДЕ ДАНО ТОБІ…
«Організовуємо поїздки до прозорливого отця Василя в с. Солонка (Львівської області) з метою звільнення від порчі, зглазу, проклять» – такі оголошення щодня супроводжують мене дорогою на роботу й додому. «Скріплення сімей та зцілення від душевних і тілесних недуг» пропонують на кожному стовпі, в буквальному розумінні цих слів.
На зупинці з відірваним від інформаційної листівки корінчиком тремтячими руками набирає номер телефону мила, але чорна чи то від щоденної праці на сонці, чи то від насущних проблем жінка. Просить допомогти з телефоном, бо «кнопка запала». І вже з повними очима сліз розповідає, що останнім часом геть усе йде шкереберть, навіть техніка вдома погоріла. Відразу після весілля разом із молодим господарем у хату ввійшли негаразди і сварки. Зять на тещу нарікає: мовляв, не так дочку виховала, працювати, куховарити й чоловікові догоджати не навчила. Катерина (так назвалася жінка) каже, що все життя страждала від чоловіка–п’яниці. Неабияк втішилася, що хоч на старість узявся за розум. Та смертельний діагноз чоловіка спонукав його знову прикластися до чарки. Хоч як дружина просила лікуватися, але той на все рукою махнув – усю пенсію замість ліків на оковиту пускає… А тут ще й синові повістку принесли – просто посеред городу представники військкомату виписали, медкомісію проходить. Катерина каже, що і в церкву ходить, і молиться щодня, та ніяк життя не налагодиться. От, може, прозорливий отець Василь допоможе…
Вже разом набираємо номер і першим чуємо голос …Лепса: «Я счастливый, как никто! Я счастливый лет уж сто…». Далі чоловік, який представився Ігорем, розповідає, що виїзд у суботу вранці. По приїзді необхідно відстояти службу в місцевій церкві й лише тоді можна буде поспілкуватися з провидцем. Вартість поїздки 300 гривень, запис наперед. Старець грошей не бере, на церкву можна пожертвувати за власним бажанням. Ігор каже, що вже п’ять років допомагає нужденним, після того як сам скористався поміччю отця.
Усе виглядає дуже правдоподібно. Та от тільки офіційні особи церкви ще декілька років тому повідомили, що прозорливого отця в клірі Львівсько–Сокальської єпархії немає, та застерегли не стати жертвою шарлатанів. Війна, економічна криза, відсутність стабільності та впевненості у завтрашньому дні породжують духовну бідність та зневіру, а отже, й купу аферистів, які хочуть нажитися на чужій біді. Кожен виживає як може. Але є й такі, що доводять: якщо з тобою Бог, тоді хто проти Тебе?
Це підтверджує й історія Ольги Попович із Прикарпаття, яка за чотири доби босоніж здолала 120 кілометрів до Зарваниці, аби вимолити у Всевишнього повернення живим сина із зони АТО. Тільки згодом дізналася, що впродовж усього її паломництва син перебував під російськими «Градами» в Іловайському котлі. Наступного дня після маминого повернення з прощі в рідну домівку зайшов син – живий і неушкоджений.
Реальна історія, розказана мною, таки зачепила душу пані Катерини, і вона вирішила поки відкласти поїздку в Солонку, а впевнитися спочатку у щирості своєї віри. А й справді – лишень глибина віри і щирість молитви можуть змінити лінію долі, а не отці із сумнівною репутацією.

… ВІЙНА ЗНИЩУЄ ВСЕ, КРІМ КОХАННЯ
«Гірко! Гірко!» – лунало на залізничному вокзалі у Луцьку під звуки військового маршу. Ті, хто прийшов зустрічати українських захисників, котрі повернулися із зони АТО, стали свідками зворушливої історії великого кохання: один із військовослужбовців, тільки–но зійшовши з поїзда, освідчився, ставши на коліна на мокрому від дощу пероні. Опанувавши збентеження, дівчина дозволила одягнути на палець обручку…
Нестямна радість від кількох почутих слів у телефонній розмові («Я сумую за тобою…»), коротких СМС–повідомлень («Ти найкраща!») і ще коротших обіймів під час нетривалих зустрічей – так проявляються почуття сьогоднішніх військових, які служать на Сході. На передовій, де смерть дихає в потилицю, вони знають, за кого воюють – за тих, хто молиться безсонними ночами безкінечного чекання. Тоді, мабуть, і приходить розуміння: війна знищує все, крім кохання. Хіба це не зобов’язує повернутися?
Психологи невтішно стверджують, що ймовірність розлучення – у кожної десятої сімейної пари, яку зачепила війна. Однак фахівці радять жінкам підтримати чоловіків, а військовослужбовцям не тамувати в собі психологічні стреси, а виговоритися. Повна довіра можлива там, де є сильний емоційний зв’язок – кохання, пристрасть. Тоді справжні почуття не злякаються ніякого посттравматичного синдрому, який вже охрестили «постдонбаським».
Безперечно, війна зламала тисячі доль, вона вносить корективи в життя кожного, хто її пройшов і хто чекав. На щастя, справжнє кохання всупереч негараздам здолає усі жахіття війни.
Закоханим з перону Луцького вокзалу бажаю бути прикладом вірності і кохання, яке перемогло війну і залишилося єдиним на все життя!

…НАС ЗНОВУ ГОДУЮТЬ ЛОКШИНОЮ І КРУПОЮ
Мешканці Чернігова влаштували тисняву: люди штовхалися, топтали одне одного і ледь не побилися у черзі за халявними пайками від одного з кандидатів, що балотуватиметься на позачергових виборах до Верховної Ради найближчої неділі. Політик встановив п’ять наметів із партійною символікою. У кожному, кажуть, видавали різний склад продуктових наборів та гарячі обіди, а щоб отримати, слід було пред’явити пенсійне посвідчення.
Політики, що перебралися у чиновницькі крісла зі сцени Майдану, не реагують на порушення попри те, що міністр внутрішніх справ Арсен Аваков неодноразово попереджав, що за підкуп виборців садитиме. Але найбільш гнітючим є те, що суспільство, котре сотнями тисяч виходило на Революцію гідності і донедавна голосно розповідало про те, як гордиться Героями Небесної сотні, так безжально їх зрадило – проміняло на рис, гречку, олію, цукор, печиво, борошно, вермішель, консерви… Знову люди, доведені до межі виживання війною, кризою, а почасти і владою, представники якої за рік після Євромайдану у декілька разів збільшили свої статки, змушені голосувати за харчі.
25 жовтня і волиняни обиратимуть місцеву владу, тож іще є досить часу, аби запастися касками, бронежилетами і палицями, бо кандидати зазвичай і у нас напередодні виборів щедрі. А в голодних іграх пайок може дістатися лише сильнішим…

…МИНУВ РІК, А НЕ ЗАБУТИ, ЯК КОХАНИМ ДАРУВАЛИ ОБРУЧКИ… З МЕРТВИХ
«В автобусі душно. Хлопець у камуфляжі тримає в руках липку обгортку від цукерки. Йому радять викинути її у вікно. Та він обурюється: не можна смітити у полі! Там пасуться корови. Якщо сміття потрапить разом з травою в шлунок, вони можуть захворіти і навіть померти», – поділилася побаченим одна з користувачів соціальних мереж, і додала: «Щаслива бути поруч з вами, мої милі хлопці!».
Тим часом у східній частині України у значної частини молоді – свої цінності. Їхні «герої» вже більше року грабують шахти, магазини, склади, банки, автосалони, музеї, державні установи, офіси, автомобілі, простих перехожих і залишені квартири… Часто роблять це заради алкоголю, а потім влаштовують шоу – вимагаючи наживи, приставляють пістолет до голови продавчиням, стріляють у дітей, катують, зчиняють «розборки» між собою ж… Смертоносні залпи ракетних установок по помешканнях земляків – для них наче яскраві святкові феєрверки…
Весь цивілізований світ ще й досі переживає стан шоку від уперше оприлюднених відеокадрів з місця падіння «Боїнга–777». Збивши пасажирський авіалайнер минулого липня, нелюди раділи, наче дитина, що уперше в житті запустила разом із татом паперового літачка, а той, зробивши декілька віражів у повітрі, бумерангом падає під ноги… Далі окупанти з почуттям гордості дарують своїм рідним, коханим награбовані речі. А ті з вдячністю приймають їх і навіть хваляться перед подругами. От тільки страшно подумати, яким буде життя людини, що носитиме обручку, зняту з пальця небіжчика. І чи не вчуватиметься їм у привласненій трубці телефону голос жертви…
Загибель майже трьохсот безневинних людей зобов’язує керівництво нашої держави довести до міжнародного трибуналу тих, хто власною рукою натиснув спусковий гачок «Бука», і тих, хто організував війну на українському Сході. Кара, подібно привидам убитих, має щосекунди йти по п’ятах злочинців.


На фото: А ми думали, що після Революції гідності ніколи до цього не повернемось.