ЯКІ Б НЕ БУЛИ ОКРИЛЕНІ «КОПИ», КЕРІВНИК У НИХ — БАГАТИЙ «МЄНТ»...

Петро РУЗАК, депутат Горохівської
районної ради

Ще зі шкільної парти і з газет радянського минулого начуваний про страшні колумбійську та сицилійську мафії – так звані вибрані «еліти суспільства», держави в державі, які живуть за своїми правилами та законами. Як не прикро, доводиться констатувати, що наші прокуратура та прокурори, суди та судді така ж «еліта» теперішньої України...

Адже скільки нам доводиться бачити, і не тільки з телеекранів, зменшені копії Межигір’я – маєтки прокурорів, суддів, митників, начальників міліції. Всі ці копії за давньою традицією оформлені на тещу, сина, невістку або на якусь офшорну компанію на випадок форс-мажорних обставин (приміром, зміни влади), після якої великий керівник з м’якого крісла тікатиме за кордон. Але так чинить вища «еліта». Вгодовані царьки районного рівня будуть бити себе в груди, що «я все робив для України, для земляків», а для більшої переконливості можуть раптом стати великими благодійниками або критиками попередньої влади.
Події в київській прокуратурі та арешт заступника керівника слідчого управління Генпрокуратури Володимира Шапакіна і заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця ілюструють масштаби ділової активності тих, хто носить погони правоохоронця і втратив будь-яку мораль. Уся країна бачила, як «есбеушники» встелили доларами підлогу у їхніх приміщеннях. Хоча не менше вразила поведінка спочатку першого заступника Генерального прокурора Володимира Гузиря, а потім і самого Генпрокурора Віктора Шокіна, які фактично не тільки перешкоджали слідству, а ще й порушили кримінальне провадження проти слідчих та заступника Генпрокурора Давида Сакварелідзе.
На щастя, Петро Порошенко підтримав молоду команду слідчих на чолі з грузинським волонтером. Але мене не покидає відчуття, що Президент не все зробив. Він забув звільнити тих, під чиїм носом (чи під керівництвом) «правоохоронна» дільність перетворилась на бізнес в особливо великих розмірах. Адже призначення заступників Генерального прокурора, та і самого Шокіна, відбувалось під барабанний дріб боротьби з корупцією. Після цих подій для мене як громадянина і платника податків відповідь на запитання, чи потрібен Україні такий прокурор, однозначна. Ні!
Ми всі зачекались змін. Але з кожним днем після Революції гідності кредит довіри до владних структур невпинно падає. Події, що відбуваються, здається, ось-ось можуть пустити державний механізм під укіс...
І раптом з’явився промінчик сонця в нашому темному царстві: на початку липня присяга нової патрульної служби Києва подарувала відчуття надії на зміни в державі. Молоді енергійні люди в один голос заявили, що прийшли в патрульну поліцію, щоб змінити державу на краще. І вже перші дні роботи нової структури показали, що можна забезпечувати порядок на вулицях столиці з «людським обличчям». Перші затримання «хазяїв» життя, перші надіті на їхні руки кайданки, перше накладення штрафу на народного депутата Володимира Парасюка за проїзд Хрещатиком на червоне світло світлофора (!) вселяють надію, що є таки світло в кінці тунелю. «Ми «копи», а не «мєнти», – уже гордо заявляють українські поліцейські.
Але чи довго триватиме їхній окрилений ідеєю побороти корупцію політ? Адже у ці дні Президент повторно призначив на посаду начальника київської міліції раніше люстрованого і з якогось дива помилуваного ним же, добре знаного волинянам екс-начальника волинської міліції часів Євромайдану Олександра Терещука. ЗМІ докладно інформувало про будівництво триповерхового особняка генерала міліції в Жулянах на виділених його дружині та мамі землях колишнього радгоспу «СОВКИ».
Так ось, справа не в тому, що весь маєток зароблений «непосильною, багаторічною» працею. Проблема, а точніше – трагедія, в тому, що представник старої системи тотальної кругової поруки з величезними фінансовими потоками буде керувати й цими молодими хлопцями та дівчатами в новій поліцейській формі, які дали присягу боротись із корупцією і змінити країну. Як поєднати непоєднуване? Не можна ж бути трішки вагітним...
І все ж я хочу, щоб у них вийшло. Щоб вийшло в грузинських волонтерів Давида Сакварелідзе і Еки Згуладзе, в тих молодих амбітних людей, які хочуть змінити країну на краще.
Давайте повіримо їм.