ВІД СТАЛІНА — ДО КРАВЧУКА

Такий трудовий стаж жительки села Остки Рокитнівського району Рівненщини Ольги Ромащук, яка понад 40 років працювала начальником поштового відділення

Кость ГАРБАРЧУК

Ми познайомилися, коли привезли жінці приз, який вона виграла в редакційній лотереї. Колишня поштарка передплатила «Волинь–нову» — видання нещодавно стало виходити в Рівненській області — і жодного дня не пожалкувала, адже отримує тепер газету тричі на тиждень. Наша уважна читачка висловила свої враження та побажання.
Ольга Петрівна погодилася на розмову з єдиною умовою — що не будемо її фотографувати.
— Для чого вже стару бабу давати в газету? — наполегливо віднікувалася вона. — Давайте знімки молодих і красивих дівчат, тоді краще будуть передплачувати, — посміхається ця худенька та енергійна жіночка, якій навесні виповнилося 80 літ.
Не допомогли наші аргументи, що вона заслужила повагу та варта публікації. Судіть самі. Ольга Ромащук з 1953–го до 1993 року очолювала поштове відділення в Остках, яке обслуговувало жителів восьми навколишніх сіл. Як жартує жіночка, розпочинала свою працю ще при живому «батькові всіх народів» Йосифові Сталіну, а закінчувала вже в незалежній Україні — при першому президентові Леонідові Кравчуку.
— В 50–ті роки мені навіть зброю видали — револьвер, адже у відділенні була каса з грішми. Слава Богу, не довелося його застосовувати, — пригадує Ольга Петрівна. — Тоді працювало 13 листонош, пресу ми безпосередньо з Києва отримували — по 30 мішків. Приходив спеціальний поштовий вагон. Роботи завжди вистачало. При мені збудували нинішнє приміщення.
За словами Ольги Ромащук, тоді пошта була центром життя. Бувало, по 80 телеграм на добу отримували — і їх усі треба було терміново рознести. Адже в селах люди не мали стаціонарних телефонів, не те що нині — в кожної дитини мобільний. Не раз і серед ночі її будили, щоб відправити телеграму, коли ставалася якась біда. За всі роки роботи нікому не відмовила.
— Отака житка була, — згадує ветеран поштової служби, яка ще при Союзі (єдина в районі!) отримала почесне звання «Заслужений зв’язківець України». — Коли в мене помер чоловік — він був машиністом на вузькоколійці — то я ще 10 год тримала корову, односельчани допомагали накосити, висушити і привезти сіно.
Приклад цієї жіночки ще раз підтверджує відому істину: роби людям добро — і воно обов’язково повернеться.
— Наравиться мені ваша газета, хоч і погано бачу, але маю 5 пар очків і так читаю. Від першої сторінки до останньої, — наголошує бабуся Ольга. — Добре, що пишете про здоров’я, особливо про народну медицину. Адже на аптечні ліки люди грошей не мають. Як на мене, то забагато матеріалів про всяких політиків, не вірю я їм, бо вони — брехуни. Краще розповідайте про простих людей, які передплачують газету, ви ж самі добре знаєте, що ті депутати її не читають, — радить досвідчена поштарка, яка на своєму віку бачила чимало різноманітних видань.
Нині Ольга Ромащук переймається тим, що відбувається на Сході України, тому уважно відстежує всі публікації про війну. Жінка переконана: ми переможемо агресора, бо з нами Бог.