ДВІ ДОБИ ЛЕЖАВ СЕРЕД МЕРТВИХ НА МЕРЗЛІЙ ЗАКРИВАВЛЕНІЙ ЗЕМЛІ…

Після цього були довгі місяці полону, визволення, госпіталь і повернення у рідний Ржищів Горохівського району 50-річного волинського солдата Анатолія Семенюка

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

...Минулої п’ятниці знесиленого, зболеного душею та тілом після важкого поранення і полону Анатолія з харківського госпіталю у село привіз луцький священнослужитель, голова інформаційно–просвітницького відділу УПЦ МП протоієрей Валентин Марчук. Цього духовного наставника ржищівці пам’ятають як колишнього настоятеля місцевого Свято–Анно–Зачатіївського храму і вважають мудрою, доброю людиною. Отець Валентин разом із настоятелем храму села Борочиче Горохівського району Георгієм Зарафутдіновим взяли найактивнішу участь у визволенні Анатолія Семенюка — на перемовини з обміну військовополонених спеціально їздили у Луганськ.
Нелегкою була ця дорога для Анатолія Семенюка. Повернувшись, із вдячними молитвами Всевишньому найперше зайшли до місцевої церкви. Хоч було вже темно, люди зустріли земляків біля святині всім селом, не стримуючи сліз.
…Уже вдома дружині Руслані він зізнався, що все було не так, як розповідав по телефону. Наприкінці лютого під час виходу з Дебальцевого його осколком збило з БТРа, але в полон потрапив не відразу. Ще дві доби лежав у полі серед мертвих товаришів на мерзлій, закривавленій землі. Тоді в напівзабутті двічі наснилися йому побратими. Прийшли, наче живі, усміхнені і все просили: «Толику, йди з нами, бо там, де ми тепер, сяє сонечко, тепло і всюди царює благодать…». Він двічі відмовлявся, шепочучи, скільки мав сили: «Ні, мені не час, маю багато справ удома, обіцяв дружині повернутися».
І повернувся, щоб жити, бо так було угодно Богові. Бо потрібен найкращій у світі Руслані, яка від зими чекала звістки про коханого чоловіка, а від Великодня молиться за 23–річного сина Андрія — він не виходить із коми після жахливої аварії. Його стан стабільно важкий. Лікарі радять пройти курс лікування у Броварах на Київщині, але через велику вартість воно родині не по кишені.
…Про те, що сталося з Андрієм, Руслана повідомила чоловіка, коли той був у харківському госпіталі. Анатолій відповів: «Значить, я повинен вижити». Ніхто наразі не може сказати, чи чує Андрій, чи розуміє, коли до нього звертаються. І все ж Анатолій по–чоловічому підтримує його, каже: «Синку, треба вставати, рухатися. У тебе з дня на день має з’явитися друга дитиночка…»
Тим часом кваліфікованої медичної допомоги потребує сам Анатолій. У нього віднімає руки і ноги, після поранення в голову дуже болять очі.
Сім’я Семенюків знову з надією вдивляється у лики на іконі Всіх Святих землі Волинської, яку офірував отець Валентин. Підтримати віру цієї стражденної родини, допомогти батькові–Герою і його синові повернутися до повноцінного життя може кожен.
Реквізити: Семенюк Руслана Василівна, ІПН 2659918188, картковий рахунок у ПриватБанку 5168757237739661.

ІЗ ПЕРШИХ УСТ
Протоієрей Валентин МАРЧУК, який брав безпосередню участь у визволенні Анатолія Семенюка:
— Те, що роблять для визволення полонених парафіян священики, не є подвигом. Ми чинимо те, на що благословив Христос, Який сказав: «Я був у темниці і ви відвідали Мене, Я був голодний і ви накормили Мене». Анатолій був у темниці, в полоні, тепер — вдома. Ми просто виконали заповідь Божу.



На фото: Церква – перше місце, куди прийшов Анатолій, повернувшись у рідне село.
Фото з сайту http://volyn.church.ua.