ДО ВЛАДИ ЗАВЖДИ Є ПРЕТЕНЗІЇ

Учора голова районної державної адміністрації, депутат обласної ради Володимир Іванович Войтович відзначив свій п’ятдесятилітній ювілей. Напередодні з ним мав розмову редактор Рожищенської районної газети “Наш край “Петро Пастушак.

– Володимире Івановичу, п’ятдесятий день народження називають полуднем віку. Прожито і зроблено немало. Зараз, з позиції голови райдержадміністрації, як Ви оцінюєте цей відрізок часу?
– Хоч зроблено і пройдено дійсно не мало, залишається постійне відчуття чогось незавершеного, відчуття неспокою. Підсумовувати ж попередній етап життя зараз можна хіба що з позиції освітянина, оскільки попередні двадцять вісім років пропрацював саме в цій галузі. Після двох років вчителювання був призначений директором школи, а ще через п’ять років довелось очолити відділ освіти. Звик працювати з інтелігентними людьми, які присвятили своє життя педагогіці, школі. Разом з ними долав труднощі і проблеми, які виникали перед освітою.
Радий, що люди з вдячністю згадують ті роки. При зустрічах дякують хто за нову школу, їдальню, хто за спортивний зал чи добудову школи, відновлений дитячий садок, чи хоча б за те, що у школі стало тепліше, з’явилась проточна вода. Адже дві п’ятирічки до того взагалі не велось будівництво шкіл у районі.
Вдалося підібрати і сформувати такі кадри вчителів, керівників, які ніколи не осоромили район. Стосовно молодих педагогічних кадрів, то доводилось працювати з випускниками вузів та шкіл, допомагати їхньому становленню. Чимало часу віддано роботі з дітьми–сиротами, напівсиротами, дітьми з багатодітних і малозабезпечених сімей, аби вони здобули освіту, стали на ноги. Щодо теперішньої роботи, то про успіхи говорити рано, адже минуло лише десять місяців. Та й залишається ще чимало проблем. Та радує, що окремі значимі питання вдалося вирішити.
Наприклад, як не важко було, а таки посадили сад польсько–української дружби в селі Доросині. Цієї весни спеціально заїхав подивитись, у якому стані саджанці, і приємно був вражений, що всі вони прийнялися і не пошкоджено жодної щепи.
В Соколі разом із сільською громадою спорудили пам’ятник поету Олександру Богачуку. Відкрито п’ять дитячих садочків, капітально відремонтовано три амбулаторії.
Приємно, що торік на вісімсот шістдесят гектарів більше від попереднього року посіяли озимих культур. За перший квартал на шістдесят відсотків збільшено виробництво промислової продукції.
– Ви за фахом гуманітарій, довелося стати і господарником, і політиком.
– Кажуть, що голова райдержадміністрації – політична фігура. Я цього не заперечую, але протягом десятиліть склалися традиції, коли перший керівник району не може обмежуватись розв’язанням лише політичних проблем. Він повинен вникати у питання господарські, економічні. Хоча нам законодавством і не дозволено вникати у господарську діяльність тих чи інших підприємств, але нині, особливо у сільськогосподарському виробництві, вкрай необхідно загострювати увагу на деяких злободенних проблемах, підставляти і своє плече для їх розв’язання. Адже комусь достатньо у делікатній формі лише про щось нагадати, щось підказати — і справа зрушується з місця. Але буває, що й доводиться діяти примусом. Як голова райдержадміністрації, одним із головних своїх завдань бачу завдання формування кадрів, керівників нового типу з новим економічним мисленням та чіткою політичною позицією.
Я добре розумію, що до влади завжди були претензії. По тій простій причині, що не всі питання можна повирішувати одразу, тим більше, у період будівництва держави. З перших днів роботи головою райдержадміністрації я заявив про бажання співпрацювати з усіма політичними силами, які прагнуть до такої співпраці. Бо незалежно від ситуацій ми повинні залишатися людьми і поважати один одного. Завжди мусимо мати можливість і вміти вислухати протилежну сторону.
– Район “засвітився” у негативному ракурсі проблем заборгованості зарплат. Що робиться, щоб ліквідувати це явище?
– Зараз активно працюємо, щоб заборгованість по зарплаті підприємства і господарства погасили ще у цьому році. Вважаю, що в даному випадку виправданий і адміністративний вплив. Влада тут осторонь не стоїть і стояти не буде. За деякими керівниками, не зовсім порядними, встановлюється жорсткіший контроль правоохоронних і контролюючих органів. В райдержадміністрації постійно відбуваються засідання колегії та робочих груп з цих питань. Кількість підприємств, що не виплачували зарплату, з кожним кварталом зменшується.
– Володимире Івановичу, яким бачите завтрашній день нашого села?
– У сільськогосподарському виробництві нам треба більше працювати з кадрами, з людьми. У певної частини сільських трудівників спостерігається апатія до справ у тому чи іншому кооперативі. На зборах у деяких сільгоспформуваннях, де вкрай погіршились справи, ми пропонували замінити керівника, однак люди проявляли байдужість до того, хто очолить колектив. Люди на селі повинні усвідомити, що майно, земля – то їхнє надбання. На селі повинно формуватися почуття власника. Коли так станеться, люди не терпітимуть недобросовісного, бездіяльного керівника і не чекатимуть, коли їм щось запропонують з району.
Можна критикувати реформування на селі, але його необхідно проводити. Жалкувати можна лише за одним: що ряд крупнотоварних сільгоспвиробництв, на жаль, знищені. Та головне, що втрачено віру селянина у свої сили, і завдання влади її відновити.
– Яким чином можна вирішити проблему безробіття у районі?
– Прикро, але не всі мають можливість трудовлаштуватись. Поряд з цим питанням виникає ще одне: а чи всі хочуть трудовлаштуватись? В соціальній сфері існує ціла низка пільг та різноманітних допомог, отримуючи які, вигідно залишатись безробітним. Це мінуси в законотворчій роботі Верховної Ради і вони з часом будуть ліквідовані. Адже реформи у кожній галузі для того і задумувались, щоб людина стала власником, очолила чи організувала свою справу. Люди повинні самі дбати про свою долю, держава ж створює для цього умови.
У райцентрі проблему безробіття вирішити простіше. Маю на увазі молодих людей. Багато цікавої інформації з трудовлаштування надає центр зайнятості. Треба її лише вміло використати і опрацювати, адже є можливість здобувати кілька спеціальностей. На базі вищої освіти можна здобути будь–яку спеціальність, якщо є бажання.
Стосовно бюджетних галузей, то суттєво хотілось би поліпшити справу у культурі, особливо на селі. Повільно ще переходимо на повну завантаженість робочого дня працівників культури. Але я далекий від того, що кожному обов’язково треба давати повну ставку. Там, де є робота, де працюють гуртки, де працюють з молоддю, треба диференційовано підходити до вирішення питання оплати праці. А де лише відкривають і закривають клуб? Чи варто платити повну ставку там?
– Володимире Івановичу, що для Вас сім’я?
– В житті кожної людини є найбільші цінності, якими вона дорожить. Для мене такою цінністю є сім’я, мої батьки, дружина, діти і, звичайно, внучка Соломійка. Я щасливий, що мої батьки ще живуть і стараються, незважаючи на вік, зробити щодня якусь добру справу. Від своїх батьків передаю дітям культ сім’ї, родини. Адже саме сюди повертаєшся, коли важко і радісно, саме тут є розрада і, звичайно, джерело енергії, яка підтримує у житті.
Натхнення черпаю ще і від друзів, бо сам належу до тих, хто найболючіше переносить зраду, тому й не хвалився ніколи, що їх маю багато. Зате радий, що мене оточує багато добрих, хороших, порядних людей.
– Будучи ще начальником відділу освіти, ви сформували групу здоров’я, яка зорганізувалася у хорошу волейбольну команду. Чи не пориваєте із спортом зараз?
– Спорт у моєму житті з раннього дитинства. Ще у шкільні роки брав участь у всіх змаганнях і не пориваю із спортом нині, а навпаки, пропагую здоровий спосіб життя. А група здоров’я дійсно перетворилась в команду, де зібрались державні службовці. Ми на достойному рівні репрезентуємо район навіть в обласних турнірах, інколи виходимо і переможцями.