Можливо, тому приозерну землю в Любохинах Старовижівського району обласне начальство ділить без погодження місцевої громади...
Можливо, тому приозерну землю в Любохинах Старовижівського району обласне начальство ділить без погодження місцевої громади...
Започаткована торік у липні ініціатива з виділення земельних ділянок учасникам АТО спрямована не лише на підвищення соціального захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей, а й для підтримки держави та своєрідної подяки солдатам за мужність, самовіддачу, жертовність, проявлені у боротьбі за мир в Україні. Проте виявилось, що далеко не завжди наші захисники можуть скористатися правом на безкоштовне отримання землі
Юрій КОВАЛЬ
ДО ВОДОЙМ – ОСОБЛИВИЙ ІНТЕРЕС На сьогоднішній день відповідні заяви в органи виконавчої влади та місцевого самоврядування на Волині написали 4 тисячі 818 учасників АТО. Це один із найвищих показників в Україні. Однак дозвіл на складання проектів землеустрою надано трохи більш як половині з них. А якби була озвучена статистика осіб, котрі пройшли всю процедуру отримання землі аж до державної реєстрації права власності на неї, цифри, мабуть, зменшилися б ще у кілька разів. Найбільше проблемних питань виникає щодо землі біля озер. У Старовижівському районі таких налічується понад два десятки. Лише на території Любохинівської сільської ради 7 блакитних плес, Кримненської – 5. Між цими селами розкинулося одне з наймальовничіших озер Волині – Пісочне. Земля навколо нього вже давно викликає підвищений інтерес у багатьох громадян. Наприкінці минулого року бажання отримати ділянки біля озера виявили десять учасників АТО. Чимало з них – місцеві. Дехто, як Микола Глова, котрий з маленьким сином, дружиною та її батьками живе на хуторі біля Кримного, написали заяви про виділення 12 соток для ведення садівництва. Ще кілька чоловік побажали взяти до 2 гектарів для ведення особистого селянського господарства. Очевидно, ця обставина спричинила у Кримному широке обговорення можливого поділу землі біля озера. Його жителі нарікали, що втратять розташоване тут громадське пасовище худоби. Питання винесли на розгляд сесії сільської ради, на якій прийняли рішення відмовити у погодженні надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення ділянок у цій місцевості. Згодом учасники отримали відповіді про відмову у задоволенні їхніх заяв з цієї причини від начальника управління Держземагентства у Волинській області Василя Василенка. – Я так само, як і хлопці, ще торік написав заяву на землю біля Пісочного, але на території Любохинівської сільської ради, – розповідає старовижівчанин Юрій Писарук, котрий теж був мобілізований, пройшов пекло війни, отримав поранення. – З обласного управління ніякої відповіді не отримав, досі не знаю, яка доля мого звернення. За інформацією відділу Держземагентства, наданою для преси ще в березні, заяву Юрія Писарука не погодила сільська рада. Водночас у Любохинах чи не найпершими в районі вирішили виділити землю односельчанам – учасникам АТО. 17 вересня 2014 року був наданий дозвіл на складання проектів землеустрою щодо виділення ділянок на хуторі Шави, розташованого біля озера, чотирьом жителям села – Валентину Коцубі, Миколі Резю, Віталію Ковальчуку та Михайлу Диксі. Ці проекти, які погодив районний відділ Держземагентства, любохинці виготовили у травні, дехто – ще у квітні нинішнього року. За словами начальника Старовижівського районного виробничого відділу «Центр ДЗК» Петра Камінського, документи передали на затвердження в управління Держземагентства. Варто зауважити, що це останній пункт у процедурі оформлення документації на землю, за яким іде вже безпосередня реєстрація права власності. Проте чи то спеціалісти обласного управління поклали проекти десь між численними паперами і забули про них, чи то пан Василенко передумав затверджувати, але до цього часу, зазначають любохинські учасники АТО (розмова відбулася 10 серпня. – Авт.), назад вони їх не отримали. Хоча щодня з нетерпінням очікують новин із Луцька. – Ми з дружиною і дітьми живемо у дідовій хаті, – розповідає Віталій Ковальчук. – Хай би була ця земля. Якщо не ми, то, можливо, син чи донька виростуть і захочуть будуватися. Важливо отримати ділянку і для Валентина Коцуби. – Нещодавно видав дочку заміж. Крім неї, маю ще одну доньку та сина, тож земля потрібна, – зазначає учасник АТО.
СЕЛЯНСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ У ПОЛІСЬКІЙ ГЛИБИНЦІ ВИРІШИВ ЗАЙНЯТИСЯ... ПРАЦІВНИК СБУ З ЛУЦЬКА Навіть якщо хтось із учасників АТО надумає продати свої 12 соток, щоб поліпшити скромне матеріальне становище, – це їхнє право. Вони здобули його під кулями, артилерійськими обстрілами на Сході країни. До такого рішення громада поставиться з розумінням. Натомість абсолютно протилежну реакцію викликала у селян інформація про виділення аж 2 гектарів землі біля озера невідомому їм Дмитру Подольцю. – Ще до того, як у березні за підписом першого заступника начальника головного управління Держземагентства в області Світлани Богути нам прийшов запит щодо можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою з подальшою передачею цьому громадянину у власність 2 гектарів, ми вже знали, що доведеться чекати такого листа, – констатує любохинівський сільський голова Адам Стрільчук. Судячи із заяви, написаної на ім’я Василя Василенка, цей учасник АТО із Луцька надумав зайнятися у Любохинах особистим селянським господарством. Щоб задовольнити його прохання, необхідно здійснити поділ проінвентаризованої земельної ділянки площею 20,4234 га, розташованої за межами села, з якої рілля становить близько 2,5 га. – Розуміючи важливість цього питання, резонанс, який воно може викликати в селі та районі, ми вирішили розглянути його на найближчій сесії сільської ради. Про це у своєму листі від 20 березня поінформували Світлану Богуту, – показує документи Адам Стрільчук. – Сесію запланували на травень, проте через об’єктивні причини довелося перенести її на липень. Відповідне повідомлення 15 травня надіслали в управління Держземагентства. А 14 липня депутати Любохинівської сільської ради прийняли рішення відмовити у погодженні надання земельної ділянки Дмитру Подольцю, про що знову поінформували обласне земельне начальство. Але, схоже, це рішення представників громади не мало ніякого значення, адже ще 14 квітня начальник головного управління Держземагентства Василь Василенко видав наказ, згідно з яким надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення 2 гектарів землі біля озера Пісочне у власність громадянину Подольцю. Можна довго дискутувати щодо цього рішення, посилатись на земельне законодавство. Дійсно, пан Василенко відповідно до Земельного кодексу України має право самостійно розпоряджатися землею за межами населених пунктів. Але 15 жовтня 2014 року був прийнятий наказ Держземагентства № 328 «Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014», згідно з яким начальників головних управлінь Держземагентства зобов’язали надсилати органам місцевого самоврядування за місцем розташування земельних ділянок запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Заперечення сільських рад із цього приводу мають бути передбачені законом, зокрема частиною 7 статті 118 та частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України. Але постає запитання: чому в одних випадках обласне земельне начальство занадто довго розглядає заяви та проекти землеустрою учасників АТО, а в інших — у найкоротші терміни приходить до висновку про «відсутність аргументованих заперечень» з боку сільської ради? Можливо, така увага до особи Дмитра Подольця викликана тим, що він є працівником управління Служби безпеки України у Волинській області, має вище офіцерське звання?
ТУТ УЖЕ ЦІЛА ВУЛИЧКА ІЗ КРУТИХ ДАЧ Ділянка, де Дмитро Анатолійович Подолець вирішив вести селянське господарство, розташована на хуторі біля озера Пісочне поруч із водоймою. Вона вже давно заростає молодими соснами. Хто бував у цій місцевості, зауважить, що орати і сіяти добрий господар тут не буде. А ось змінити цільове призначення і побудувати кілька дач може. Від однієї з них, що стоїть неподалік, до озера прокладений дерев’яний місток. Саме через близькість до водойми хутір давно облюбували посадовці з грішми, які мають можливість створити всі умови для свого відпочинку. – Все почалося з того, коли на хуторі виділили ділянку одному з працівників СБУ. Він побудував тут дачний будинок, – показує його землевпорядник Любохинівської сільської ради Володимир Луць. – Далі землею зацікавилися представники інших правоохоронних структур – прокуратури, митниці. В результаті утворилась така собі вуличка з дач. Щоправда, не всі були оформлені на фактичних власників, багато з яких зараз уже колишні працівники впливових держорганів. У громадськості Старовижівщини, депутатів районної ради виникали запитання щодо законності таких дій у цьому справді райському куточку Полісся. Недаремно земельну ділянку площею 12 соток її власник продає сьогодні за 36 тисяч доларів, тобто 3 тисячі за соту. Таким чином, після вже прийнятого наказу Василя Василенка (нині він очолює комісію з реорганізації управління Держземагентства у Волинській області і водночас виконує обов’язки начальника управління Держгеокадастру), оформлення всіх документів Дмитро Подолець може стати мільйонером. Проект землеустрою він уже виготовив. Але поки що його не погоджують у Старовижівському районному відділі Держземагентства. – Не знаю, скільки днів у зв’язку з реформуванням нашої служби мені залишається його очолювати, але свій підпис під цим проектом я не поставлю, – наголошує керівник відділу Микола Міліщук. Микола Степанович добре розуміє: якщо поділять 2 гектари біля озера, він відповідатиме за це рішення. Сьогодні воно вже викликало широкий резонанс на Старовижівщині, стало предметом розгляду на сесії районної ради 31 липня. Обранці громади констатували різко негативну оцінку жителів району наказу пана Василенка, звернулись до голови ОДА Володимира Гунчика з проханням не допустити подальшого зростання невдоволення діями обласного земельного начальства, забезпечити обов’язкове погодження управлінням Держгеокадастру питань відведення земельних ділянок з органами місцевого самоврядування. Відповідні звернення мають намір адресувати і учасники АТО, котрі досі не можуть реалізувати своє право на отримання 12 соток землі. Після того, що вони пережили, що пережила вся країна, ці люди не терпітимуть, коли державні органи знову діятимуть за принципом: земля є, але не для всіх.
