Післязавтра — День Незалежності. Донедавна ми відзначали його з розмахом — із феєрверками, морем веселощів і розваг. Адже це головне свято країни, свято, про яке мріяли наші діди, котрі проливали кров за незалежність України...
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»
Післязавтра — День Незалежності. Донедавна ми відзначали його з розмахом — із феєрверками, морем веселощів і розваг. Адже це головне свято країни, свято, про яке мріяли наші діди, котрі проливали кров за незалежність України
За нього боролася й колишня учениця Луцької гімназії Марія Шевчук (нині Семенюк). Їй, 18–річній зв’язковій УПА, яка і після тортур не зрадила побратимів, довелося зазнати каторжанської долі — валила ліс у Сибіру, працювала у шахті. Але ніколи не втрачала віри, що її народ позбудеться опіки старшого брата, не забувала, що вона — українка. Обох своїх доньок, які народилися в Росії, навчала рідної мови і мріяла повернутися додому. На рідну Волинь. Тут хотіла доживати віку. Якось я поцікавилася, чи про таку Україну, яку маємо, жінка мріяла? Співрозмовниця зізналася: гірко усвідомлювати, що після здобуття незалежності не все так гарно склалося у нашому житті, як їй би хотілося. Вона, як і всі ми, сподівалася, що за 24 роки зробимо крок уперед і будемо визнані в світі. Україну визнали. Але попереду ще багато роботи, проблем, які потрібно подолати. Народ невдоволений тим, якою є наша держава. Йому хотілося б, щоб ми швидше рухалися у напрямку Європи, щоб отримували достойну зарплату і жили заможніше. Та попри всі негаразди — анексію Криму, війну на Сході — День Незалежності усе ж таки свято. Адже тепер можемо говорити і собі, й світові, що ми українці, що в нас є держава і ми гордимося своїм народом. 24 серпня у Києві, інших містах України відбудеться ряд урочистих заходів. У Луцьку святкування розпочнеться з церемонії підняття Державного прапора. Тематичні заходи за участю творчих колективів проходитимуть у всіх мікрорайонах міста. Правда, їхній перелік цьогоріч коротший і дещо поміркованіший. Влада запевняє, що не буде звичних гучних гулянь, святкових феєрверків, бо коли на Сході гинуть люди, то не до них. Не буде їх і в Києві, як і параду військової техніки, Хрещатиком лише прокрокують воїни. Проти параду виступають бійці, які беруть участь в АТО. «Демонструвати військову міць, мілітарну спроможність держави будемо тоді, коли виженемо загарбників із нашої землі, закриємо кордон із Росією», кажуть. Недоцільно влаштовувати військові паради, гучні гуляння, які ображають тих, хто перебуває в окопах. Можливо, саме у цей час, коли ми сміємося і скачемо, ворожа артилерія лупить по позиціях наших бійців. Не знаю як кому, а мені боляче бачити, коли волиняни публічно проявляють байдужість до чужих страждань, гуляють весілля, дні народження із феєрверками, піснями на всю вулицю. Це виглядає, як бенкет під час чуми. Розумію, що життя триває і під час війни, не будеш щодня лити сльози. Але ж має бути і розуміння того, що можна в нинішній ситуації, а що ні! Тож хочеться, щоб на концертах у День Незалежності звучали патріотичні пісні, і ті, що об’єднують, щирі слова вдячності воїнам. Ми повинні задуматися, як допомогти їм, сім’ям загиблих, захистити нашу незалежність і, звісно, пом’янути тих, хто віддав життя за єдину і неподільну Україну.
