ЗАМІСТЬ ЛЕНІНА — ПАМ’ЯТНИК СІМ’Ї!

Єдиний у країні постамент на честь української родини відкрили в Сереховичах Старовижівського району. Центр села, де ще донедавна стояв пам’ятник Леніну, прикрашає нова скульптура...
Близько 250 сереховичівців та гостей зібралися недільного надвечір’я в центрі села на відкриття пам’ятника сім’ї. У 1943 році тут був насипаний і освячений високий курган-могила з хрестом на честь полеглих за волю України. Більшовицька влада зруйнувала його, встановила бетонну фігуру Леніна. Її у 2010 році знесли патріоти. Ось тепер тут знову височіє пам’ятник трудовому люду села, його творцям і будівничим

Сергій НАУМУК


...Біля постаменту прапор України та штандарт із гербом Сереховичів, на якому зображено хрест та два гриби по боках. У вступному слові сереховичівський сільський голова Василь Миронюк наголошує, що пам’ятник символізує все дороге для кожної людини – Батьківщину, країну, родину. Ініціатору створення монумента, виходцю із Сереховичів, письменнику, публіцисту, громадському діячеві, народному депутату України І скликання, Почесному громадянину Луцька і Волині Андрієві Бондарчуку вручають коровай.
– Сьогодні надзвичайна подія для села, бо вона змінює щось у душах людей. Ми земні і колись відійдемо в інший світ. Що ми знаємо про тих, які жили в Сереховичах 300 чи 500 років тому? Дуже мало. А ці люди доклалися, щоб село жило. Цей пам’ятник – наша вдячність тим, хто давно відійшов у засвіти. Як ми їх шануємо тепер, так і нас шануватимуть, – каже Андрій Іванович. – Сім’я – це початок роду. Шанувати клітинку державного організму – наш обов’язок. Подякувати тим, хто заснував і розвивав село, – моя давня ідея.
Пам’ятник сім’ї Андрій Бондарчук задумав давно. Два роки тому студент Львівської національної академії мистецтв, уродженець Млинова Рівненської області Олег Коваль почав втілювати його ідею в життя. Тим часом Андрій Іванович зачитує акт дарування скульптурної композиції громаді села. Має право – адже пан Бондарчук одноосібно фінансував виготовлення і встановлення пам’ятника. Його кошторис – 190 тисяч гривень. У постамент заклали послання до нащадків у XXІІ століття.
– Монумент передали мені і вам, – звертається до присутніх Василь Миронюк, беручи з рук Андрія Бондарчука акт дарування. – Соромно, але я вже бачу біля нього два недокурки. Сподіваюся, громадо, такого більше не буде.
Благочинний Старовижівського деканату протоієрей Іван Зеленко, благочинний Ковельського деканату протоієрей Іван Бонес та священики Волинської єпархії УПЦ КП освячують пам’ятник. Лунає молитва за засновників села, за героїв Небесної сотні, за воїнів, які загинули за незалежність України та які захищають країну від російських загарбників на Донбасі. Затим духовенство виконує кілька повстанських пісень. Коли лунає «Ой там у лузі, там при дорозі», старші жінки витирають почервонілі очі. Ведучі Наталія Балюк та Дмитро Кот запрошують усіх покласти квіти до пам’ятника.
– Що може бути важливішим за сім’ю? – запитує заступник голови Старовижівської райдержадміністрації Петро Філюк. – Це міцна основа держави. Якщо дбатимемо про своїх батьків, про виховання дітей, то справдиться Шевченкове: «І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Відтепер Сереховичі знамениті не тільки на весь район, а й на всю область.
Краєзнавець Анатолій Александрук, якого щойно нагородили подякою голови райдержадміністрації та голови районної ради, розповідає легенду, що її чув у юності, про чоловіка, який мав доньку Серафиму та трьох синів. Першого звали просто Сином, другого – Соколом. Третій мав ваду і шкрябав ногою. Ці хлопці дали назви трьом селам: Синове, Соколище та Шкроби. Заступник голови Старовижівської районної ради Василь Романюк закликає називати іменами сучасних героїв нові вулиці, аби пам’ять про захисників України збереглася у наступних поколіннях. 85-річна Єфросинія Мартинюк із Грабового читає вірш, що його вчила ще дитиною і розповідала бійцям УПА.
До слова запрошують багатодітну матір Марину Клотчик. Одне дитя жінка несе на руках, разом із нею рушає ще декілька.
– Іллюшо, йди сюди, – якийсь чоловік кличе свого малого, що вже намірився разом із Клотчиками до пам’ятника.
– Нехай іде, – сміються жінки.
– У моєї бабусі було восьмеро дітей. Я маю п’ятеро. Не знаю, чи багато це. Та для мене моя сім’я найдорожча, – Марина дякує усім і повертається. Разом з її дітьми йде іще чийсь хлопчик.
Задушевно лунає пісня у виконанні Володимира Козачука. Настоятель сереховичівського Свято-Іллінського храму отець Валерій зазначив, що пам’ятник у центрі села навпроти храму дуже доречний: мовляв, кожна молода пара зможе після вінчання прийти і покласти квіти на знак шани до сім’ї. Церковний хор виконує пісню «Боже великий, єдиний». Андрій Бондарчук, який того дня був справжнім іменинником, знову бере слово.
– Сьогодні на Сході йде війна. Багато хто задається питанням, чи можна було її відвернути. На мою думку, церква могла на це вплинути. Без мовчазного благословення патріарха Кирила цього не було б. Зараз я вам покажу речі, які долітають до наших хлопців, у тому числі до мого онука, який також воює, – Андрій Іванович демонструє хвіст 122-міліметрової міни, осколки снарядів «Градів». – А закінчити я хочу словами Шевченка: «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю». Знайте: ніхто нам не збудує України, якщо ми самі її не відстоїмо.
Захід закінчується співом «Многая літа» на честь ідейного натхненника створення пам’ятника Андрія Бондарчука.