ЯКЩО ДУША СПІВАЄ, МУЗИКАНТ ПОЧУЄ СЕРЦЕМ ТОЙ СПІВ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.29 € 30.58
ЯКЩО ДУША СПІВАЄ, МУЗИКАНТ ПОЧУЄ СЕРЦЕМ ТОЙ СПІВ

Володимир Онищук очолює народні аматорські колективи «Освітянка» і «Хлібодар», навчає музиці учнів Горохівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 ім. Івана Франка.

Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.

ЯКЩО ДУША СПІВАЄ, МУЗИКАНТ ПОЧУЄ СЕРЦЕМ ТОЙ СПІВ

60 літ тому 10 вересня в родині Олени і Миколи Онищуків із села Мирне Горохівського району народився голосистий хлопчик. Батьки назвали його Володимиром... Як і старшого сина Георгія ростили, навчаючи найгарнішій на землі професії — хліборобству, гадки не маючи, що оберуть їхні діти зовсім інший хліб…

60 літ тому 10 вересня в родині Олени і Миколи Онищуків із села Мирне Горохівського району народився голосистий хлопчик. Батьки назвали його Володимиром...
Як і старшого сина Георгія ростили, навчаючи найгарнішій на землі професії — хліборобству, гадки не маючи, що оберуть їхні діти зовсім інший хліб…

Володимира Онищука Бог щедро обдарував музичним талантом, ще й оздобив той коштовний дар любов’ю до дітей. Уроки музики, які він викладає у Горохівській ЗОШ І — ІІІ ступенів №1 імені Івана Франка, — улюблені навіть для неохочих до співу школярів. І вчитель ніскілечки не ображається, що діти між собою називають його Моцартом… Крім роботи у школі Володимир Миколайович керує ще двома народними аматорськими колективами «Освітянка» і «Хлібодар», які називає своєю закоханою в пісню родиною.

Сьогодні під керівництвом Володимира Онищука «Хлібодар» став гордістю районної і обласної сцен.

 

 

ХТО ПЕРШИЙ УСТАВ, ТОЙ... ГАРМОШКУ ВЗЯВ
Що то вибігали дитячі ноженята по мирненських вигонах за коровами і телятами! Хотіли того Володя і Георгій чи ні, а мусили пасти череду. Зазвичай вставали вдосвіта. Батько Микола у колгосп ішов, а хлопчики слухняно зголошувалися допомагати мамі. Вона ж бо кожного ранку поспішала до неблизького села Скірче навчати грамоти учнів початкових класів. Але не тільки робота піднімала братів–підлітків із обіймів солодких снів. Була для цього ще одна причина — гармошка у батьківській світлиці. У родині Онищуків–Шахневичів любили пісню, мали гарні голоси. Діти ходили разом із мамою до сільського клубу, де вона співала в хорі, заслуховувалися наспівами бабці Устини, коли та за роботою виводила мелодійні народні мотиви.
— Нам із братом дуже хотілося бути зі старшими, і ми самотужки навчилися грати на гармошці. Батьки не забороняли, лише дивувалися, як це вдалося. Вони знали, що ми хотіли ходити в музичну школу, але не могли цього дати — з райцентром не було автобусного сполучення, — розповідає Володимир Миколайович.
Із гармошкою хлопці не розлучалися і в школі. Спершу Георгій, пізніше — Володимир грали на шкільних дискотеках, у старших класах навіть вели уроки музики… «Оце так грає Онищуків Володя! Певно буде з нього справжній музикант!», — говорили люди в Мирному. Добра слава про здібного юнака полинула і в сусідні села. І вже пішов поголос, що далеко цього хлопця поведе його талант.
Як закінчив 10 класів, отримав неочікувану пропозицію художнього керівника нововідкритого клубу в сусідніх Пустомитах. Аж до армійської служби їздив на роботу на велосипеді, співаючи дорогою. Так готувався до репетицій із сільськими аматорами. З ними навчився грати на баяні. Згодом був нарозхват у хвилини дозвілля серед солдатів танкової частини, в якій служив. У Луцьке культосвітнє училище вступав, не знаючи нотної грамоти. Але мудрі викладачі роздивилися в завзятому студентові гідного їхньої науки музиканта і прийняли на навчання.

МАВ БУТИ КУЛЬТПРАЦІВНИКОМ, А СТАВ УЧИТЕЛЕМ
Правду кажуть: людина — планує, а Бог — вирішує. Володимир Онищук хотів стати культпрацівником, а потрапив у школу. Подивившись у 1979 році на молодого спеціаліста, хтось із учителів ЗОШ І — ІІІ ступенів №1 імені Івана Франка у Горохові попросив заграти гопака, а після нього — щось ліричне. Тими мелодіями Володимир Миколайович проклав дорогу у славнозвісну школу — флагман освіти району. Дарма, що потрібно було вступати у педагогічний виш. Необхідну освіту згодом здобув в Івано–Франківському інституті. А з дітьми спільну мову знайшов відразу. І з дорослими йому працювалося легко. Пригадує, як у 1982 році вперше постав перед співочими вчителями, які об’єдналися в хоровий колектив «Освітянка», але залишилися без керівника.
— З першої зустрічі я мав мету зробити «Освітянку» особливою, самобутньою. Хористи, мабуть, відчули ці наміри, бо розуміли мене без слів, з виразу обличчя, помаху руки, — говорить із вдячністю про вчителів, які попри зайнятість поспішають на репетиції у Горохів із сіл району.
Над творчим вдосконаленням працює постійно з головою профкому працівників освіти і науки Євгенією Карп’як. Завдяки їхньому завзяттю за рекомендацією обкому профспілки працівників освіти і науки у 2007 році аматорський колектив «Освітянка» удостоївся звання «народний». Крім того, п’ятнадцять років тому Володимир Онищук прийняв ще одне важливе рішення: йти пісенною дорогою разом із народним аматорським хором «Хлібодар» будинку культури села Вільхівка. У році 1992 після смерті засновника колективу, заслуженого працівника культури України, самодіяльного поета і композитора Волині Степана Кривенького, гурт ненадовго замовк у тузі. Та зовсім не співати не міг, пам’ятаючи передсмертні слова свого Пісняра:

Співайте і творіть без мене,
Нехай співає «Хлібодар»,
В тяжкі хвилини для Вкраїни
Вшануйте мій останній дар.

Сьогодні під керівництвом Володимира Онищука «Хлібодар» став гордістю районної і обласної сцен. Його учасники — люди різного віку і хліборобських професій. Зберігся міцний «кістяк», який славився голосами ще в часи Степана Федоровича. На репетиції до Володимира Миколайовича охоче приходять молодь, діти, які не лише співають, а й танцюють у хореографічній групі. Репертуари «Хлібодара» й «Освітянки» багаті на пісні і вокально–хореографічні композиції. Чимало їх обробок — творча праця талановитого керівника, життєвим кредом якого залишається любов до музики і покликання вчителя.