У чому точно не можна звинуватити голову Маневицької райдержадміністрації 34-річного Андрія Линдюка (на фото), то це у популізмі...
У чому точно не можна звинуватити голову Маневицької райдержадміністрації 34-річного Андрія Линдюка (на фото), то це у популізмі. Він не прагне, як це особливо люблять політики, говорити лише те, що подобається іншим, а намагається діяти так, як, на його думку, краще для справи. Може, тому чи не найдовше відповідав на запитання про недоброзичливців, яких зажив за рік на посаді. А розпочали ми розмову із бурштинової лихоманки — проблеми, яка на Маневиччині стоїть особливо гостро
Василь УЛІЦЬКИЙ
«У ПОШУКАХ НЕЛЕГАЛЬНИХ КОПАЧІВ САМ СЕРЕД НОЧІ ПРОЧІІСУЮ ЛІС» — Свого піку проблема набула минулої зими, — розповідає Андрій Олександрович. — Тоді систематично надходила інформація про нелегальні копання каменю. Старателі масово вийшли у ліс. Навесні за проблему серйозно взялись на державному рівні і десь на початок літа вона поступово почала згасати. Суттєво ситуація покращилась після того, як на території кількох сільрад на стаціонарній основі почали працювати обласні спецпідрозділи, зокрема «Світязь». Упіймані нелегали лише штрафів заплатили на 183 тисячі гривень. Я навіть робив експеримент — не попереджаючи нікого, за ніч пішки обійшов багато кілометрів лісу — було тихо. Але останнім часом знову стали повідомляти, що копачі заворушились. Причому в основному приїжджі. Знаю, що винаймають житло у селах і чогось очікують. Вирішенню питання дуже допомогло б прийняття в остаточному читанні відповідного закону, який би легалізував старателів і змусив їх працювати у відповідних рамках, але його чомусь і досі нема. — Надра району багаті ще і на торф. Чув звинувачення на вашу адресу, що виступаєте за приватизацію торфобрикетних заводів. Я свою думку з цього приводу не міняв і не міняю: «Волиньторф» має бути у комунальній власності. Дуже хотілося б, щоб у районній. Але я економіст і розумію, що Маневицький район не має достатньо коштів на його модернізацію. Тому вважаю, що буде правильно, якщо підприємство перейде в обласну комунальну власність, особливо тепер, коли ми відмовляємось від газу і формуємо баланс тепла в області. Я проти передачі у приватні руки, оскільки приватник формуватиме яку заманеться ціну на торфобрикети, а це означатиме додаткові навантаження на бюджет, адже в районі значна частина бюджетних установ опалюється торфобрикетом.
«ШІСТЬ ГРОМАД — ВИБОРЧИЙ ТРЮК. ПОБАЧИТЕ, ЩО БУДЕ ДВІ» — Пане голово, у зв’язку з децентралізацією незабаром у Маневичах взагалі не буде посади, яку ви займаєте. Як оцінюєте реформу у місцевому самоврядуванні на прикладі вашого району? — Основний мінус у тому, що її роблять ті, хто керував містами. А децентралізація у Луцьку, Ковелі і Маневицькому районі — це дві великі різниці. Не може бути одного закону для всіх територій, сільська місцевість — інша тема. Що ж до формування місцевих громад, то нас хвалили експерти Офісу реформ, адже Маневицький район був єдиним, який запропонував усі спроможні громади, а їх було лише дві. Однак на раді регіональних реформ депутат обласної ради Людмила Кирда з нашого району заявила, що дві громади — замало. Провели обговорення і запропонували створення шести абсолютно не спроможних громад. Адже в одній із шести — Маневицькій — збирається половина всіх податків району. Шість громад — це виборчий трюк, бо вигідно, коли людина приїжджає у село і каже: у вас буде центр громади. А коли кажу, що буде лише дві, то зрозуміло, як на мене подивляться. Але я все одно знаю, що буде дві, життя і економіка все розставлять на свої місця. А назагал, то такі реформи треба проводити примусово, як це було у Польщі, коли сіли спеціалісти, порахували і сказали: буде отак. — Новоствореним громадам доведеться дуже раціонально підходити до бюджетних витрат. От зараз міністр культури В’ячеслав Кириленко закликав обговорити стратегію реформи бібліотек. Що б ви йому порадили? — Будемо чесні: у сільські бібліотеки приходять в основному діти. Тому мені здається доцільно об’єднати шкільні бібліотеки із сільськими. Схожа ситуація і з клубами. Переважна більшість мистецько–культурних заходів, які там відбуваються, готують школярі. Тому вважаю, що завідувачами клубів мають працювати вчителі музичного мистецтва шкіл, де, до речі, не завжди і півставки набирається уроками музики. Гроші треба надавати не на утримання клубу, а на колективи, які там займаються. — Школа — ще один центр, навколо якого крутиться сільське життя… — Я заборонив директорам шкіл збирати кошти з батьків на утримання навчальних закладів і навіть на ремонт. Сказав: якщо дізнаюся, що десь таке є, директор піде з посади. Ніхто не вірив, що це зробимо, але ми зробили — провели цього року тендер на закупівлю фарби для ремонту шкіл. Усю фарбу розвезли по навчальних закладах, а інформацію про це надрукували в районній газеті — нехай батьки контролюють, куди вона пішла. У планах ще одна реформа. Пропонуємо, щоб директори на січень сформували бюджет, виходячи з кількості учнів. Визначаємось, що на учня кожна школа матиме, наприклад, 100 — 150 гривень на поточні потреби. Ми їх виділяємо і директор вирішує, куди їх спрямувати — на лампочки чи на папір. Протягом наступних декількох місяців забезпечимо усі повнокомплектні класи, де навчаються першокласники, плазмовими телевізорами із відповідним програмним забезпеченням. Ті, хто цього навчального року прийшли вперше у школу, мають навчатись по-сучасному. Так само плануємо відмовитись від зборів картоплі для бюджетних установ. Не треба, щоб вона гнила і її списували по 800 грамів на пацієнта на день, як у нашій лікарні. Купимо рівно стільки, скільки справді треба у фермера. Також хочемо закупити спеціальні медичні сумки для наших сільських лікарів. Одна коштує 6 тисяч гривень, у ній є необхідний набір для першої допомоги. Лікарі, які і так мають невисокі зарплати, не повинні купувати їх за свої кошти. Усі ці речі будуть робитися не за рахунок благодійників чи кандидатів, а за бюджетні гроші. А вони є, тільки треба ними правильно розпоряджатись. У цьому році вже на перше серпня Маневицький район перевиконав річний план на 8 мільйонів гривень!
«ЯКБИ НЕ ВІРИВ, ЩО МОЖНА ЩОСЬ ЗМІНИТИ, НЕ ПІШОВ БИ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ» — Андрію Олександровичу, ви якось визнали, що в районі є дуже багато людей, які вами незадоволені. — Це правда. От лікарі незадоволені. Бо знають: за 5 хвилин до закінчення прийому може прийти голова чи його заступник і перевірити, чи лікар на робочому місці. Бо звикли працювати тільки до обіду, хоч графік до 6–ї вечора. Буде новий сайт районної лікарні, де оприлюднимо графіки роботи лікарів, щоб у кожному селі могли зайти в інтернет і точно знати, коли застанеш на роботі лікаря. Так само з працівниками дошкільних закладів. Чомусь була практика, коли дітей батьки мали забирати о 17–й годині, хоч робочий день до 18–ї. Незадоволений той таки «Волиньторф», бо не даю їм спокою. Коли ним керували ставленики минулої влади, то за 8 місяців підприємство наростило об’єми виробництва до рекордних, зріс фонд оплати праці, збільшилася кількість сплачених податків та ще й собі ті київські хлопці вкрали 6 мільйонів гривень… Жарти–жартами, але після них підприємство стало зменшувати рівень зарплати, хоч ціна брикету зросла. Ну як так? — Вірите, що в України вийде модернізуватись? — Вірю (зітхає. — Авт.). Але є кілька речей, які серйозно нам заважають. Не подобається, що люди легко піддаються популізму. Часто не готові слухати і вникати у суть. Кажуть: дайте нам молодих керівників. А коли призначив, чую: вони — зелені, нічого не знають. Навіть не дають шансу попрацювати. І якщо покласти руку на серце, не такі українці вже й працьовиті. У нас в районі на соціальні виплати йде 150 мільйонів гривень на рік — більше, ніж на медицину та освіту разом узяті, і вп’ятеро більше, ніж на утримання доріг всієї Волинської області у першому півріччі. У нас є сім’ї, які отримують по 12 тисяч гривень соціальної допомоги. І працювати вони вже не підуть, хіба нелегально, щоб не показувати доходів. 90 мільйонів із цих 150 отримують малозабезпечені сім’ї на дітей. Тобто, абсолютно кожній дитині району із цієї суми можна було б платити по 500 гривень — забезпечена вона чи ні. Але про це ніхто не говорить. І це біда. Та все одно я оптиміст, бо якби не вірив у можливість щось поміняти, просто не пішов би на державну роботу. — Пане голово, яким бачите Маневицький район через 20 років? — Це буде найбагатший район, навіть Луцький перевершить. За рахунок чого? Лісу, а точніше потужної лісопереробки. Тішуся, що вже при мені у район заходить серйозний італійський інвестор, який будуватиме потужне підприємство, що займатиметься переробкою всіх відходів деревини. Ми, до речі, першими в області у районній адміністрації створили відділ економічного розвитку, інвестицій та міжнародного співробітництва, яким керує молода енергійна людина. Друге — поштовх економіці дасть цивілізований видобуток бурштину. І третє — повернемо Маневиччині славу туристичного краю, який вона мала ще за Польщі. Це — три наші кити на найближчі 20 років.
ДОВІДКА «ВОЛИНІ-НОВОЇ»:
= Андрій Линдюк народився у Маневичах у 1980 році. До того, як обійняв посаду голови, працював викладачем у Львівському національному аграрному університеті на економічному факультеті. Кандидат економічних наук. Живе з батьками, неодружений.
= В останні три місяці «чистими» отримує приблизно 3500 гривень зарплати, раніше було ще менше. Більшість службовців адміністрації працюють на мінімальні ставки і, згідно з рішенням уряду, зарплата чиновників буде врізана… ще на 3 відсотки.
= Хабарів на новій посаді не пропонували: «Відчувають, що не візьму».
= Трудиться разом із кількома своїми колишніми студентами.
= Мріє поставити у парку в центрі Маневич Музей під відкритим небом із старих поліських хат.
ЦИТАТА ВІД АНДРІЯ ЛИНДЮКА: «Зараз усі ресурси треба кинути на будівництво доріг. Бо якщо не буде доріг, то децентралізація, оптимізація шкіл тощо не дадуть ніякого ефекту».
