У дачному дизелі народу завжди, як тюльки в банці. І знайти вільне місце непросто. Цього разу пощастило. Втиснулася біля говірливих жіночок. Потяг повзе, як черепаха...
У дачному дизелі народу завжди, як тюльки в банці. І знайти вільне місце непросто. Цього разу пощастило. Втиснулася біля говірливих жіночок. Потяг повзе, як черепаха... Тож до Луцька вони встигли побесідувати і про врожай картоплі, і про клятущих кротів, перемити кісточки сусідці, яка «запустила так ділянку, що бур’яни, як ліс, стоять».
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»
Коли, здавалося, переговорили про все на світі, одна з них поцікавилася: — Галю, а ти вже пенсію получила? — Получила. — І скільки ж тобі добавили? — Яке там добавили. Одна хвальба. Жодної гривні не додали. І то таки правда. Обіцяної урядом з 1 вересня індексації пенсіонери, як і бюджетники, ще не отримали. Не було законодавчої бази для перерахунку соцстандартів. І ось цього тижня Верховна Рада ухвалила зміни до Держбюджету 2015 року. Відтепер соцстандарти зростуть на 13 відсотків. «Для висококваліфікованих працівників оплата праці збільшиться на 18 відсотків», — потішив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Мінімальна зарплата зросте з 1218 гривень до 1378, пенсія — з 949 грн до 1074. Збільшиться і прожитковий мінімум. Втім, не думаю, що нинішнє підвищення зробить бідних українців багатшими, бо що таке нині ті 120 — 160 гривень? Скромненько скупитися раз у магазині. Економічно обгрунтованим чи справедливим його ніяк не назвеш. Індексація неадекватна росту інфляції. За останні півтора року ціни зросли на 75 відсотків. А на багато життєво важливих товарів, прив’язаних до курсу долара, — ще більше. Подорожчала комуналка. І теж значно більш як на 75 відсотків. Та й ціни на продукти харчування з приходом осені не стоять на місці. Словом, галопуюча інфляція з’їсть не лише всі накопичення громадян, а й підвищення. А держава замість того, щоб допомогти їм вирватися із злиднів, намагається вирішувати свої проблеми за їхній рахунок. Щоб залатати дірку в бюджеті, збільшує податки. Нема коштів для утримання тарифів на комуналку — піднімає їх. Завдяки владі 51 відсоток працюючих українців опинилися за межею бідності і отримують зарплату нижчу за прожитковий мінімум. А що буде, коли розпочнеться опалювальний сезон і доведеться платити за космічними зимовими тарифами? Дивно слухати, як уряд себе хвалить. Мовляв, от які ми молодці, як любимо народ. Попри скруту знайшли кошти для індексації зарплат і пенсій. Та ще й на три місяці раніше запланованої. Але ж це, шановні, не ваша заслуга, а обов’язок. І хочу нагадати, що соцстандарти не змінювалися з 2013 року. Де ще таке є! Окрім того, запланована індексація вчетверо менша за інфляцію і розрахована лише для найбідніших. Ті, в чиїх руках наш добробут, просять нас потерпіти. Мовляв, на більше підвищення соцстандартів не вистачає грошей. Ми терпимо. Розуміємо, що тяжко таки піднімати економіку з дна в умовах реформування країни і війни. Українці терплячі, але на скільки нас ще вистачить? Та й коли терпиш, то маєш знати ради чого. Люди сподівалися, що нова влада спробує навести лад у державі, подолати корупцію. Але ж бачать, що рішучих кроків до цього вона не робить. Багаті багатіють, а бідні стають ще біднішими. А урядовці як займалися демагогією та окозамилюванням, так і займаються. Тож нинішньому підвищенню зарплат, пенсій, стипендій, інших соцстандартів українці не дуже раді. Воно не тільки не компенсує втрат від інфляції, зростання цін, комунальних платежів, а й призведе до зменшення виплат. Чому? Згідно із законодавством при підвищенні зарплат їх перестають індексувати. Тож виходить, як у приказці: «Одна рука дає, інша — забирає». З тією різницею, що нині уряд дає народу на копійку, а забирає на гривню. А те, що індексацію провели раніше, ніж планувалося, погодьтеся, дуже вже схоже на спробу задобрити електорат перед виборами до місцевих рад.
