ХТО СТОЇТЬ ЗА СПИНАМИ ПАРТІЙНИХ ВОЖДІВ?

Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу заступник головного редактора газети «Волинь-нова» Галина СВІТЛІКОВСЬКА

…ПЕРЕДВИБОРЧИМ «СВАТАННЯМ»: «А НЕ ПІШЛА Б ТИ У ДЕПУТАТИ?»
Цю жінку знаю зі шкільних років: завжди активна, комунікабельна, енергійна. Працювала в освіті, нині на пенсії, але вдома їй не сидиться. На кожних виборах була членом виборчої комісії. От і тепер бігла на якесь засідання. Привіталися, перекинулися кількома словами. А через день — дзвінок, який заскочив зненацька:
— Слухай, а чого ти не йдеш у депутати? Журналістів народ любить, а ти ж багато пишеш на захист хворих та бідних, маєш ім’я. Ми вчора з хлопцями бесідували на цю тему. Партія нова, але люди за нею — солідні.
Оговтавшись, віджартовуюсь, дякую за пропозицію. У жодній партії за все життя зроду не була, не маю досвіду в таких справах і не цікаві вони мені.
— А я йду скрізь, куди кличуть, де платять, — сміялася співрозмовниця. — Мене куди тільки не заносило… Дочка безробітна, внука треба вчити в університеті…
Пишу про це не для того, щоб когось засуджувати чи виправдовувати. На фоні багатомільярдних «договорняків», коли одні політичні сили продають іншим владу у містах і цілих регіонах, бажання заробити на виборах якусь копійку — не такий уже й гріх. Є в Луцьку чимало штатних «професійних політиків», які змінили вже десятки партій. У цій круговерті їх то підносило до певних кар’єрних висот, то змітало з насиджених крісел, але за якийсь час вони знову вигулькували під новими партійними парасольками. А ріжки яких олігархів проглядаються за ними — байдуже.
Розібратися «хто є хто» сьогодні важко, як ніколи. Майбутні вибори до місцевих органів влади змусять нас розв’язувати цю задачу за новими правилами, але ніхто їх людям не роз’яснює. Голосуєш за відому «розкручену» партію — дивись, хто стоїть за спинами високих партійних вождів у твоєму місті чи районі. До місцевих керівників, а не до столичних, чиї обличчя щодня бачимо на телеекранах, доведеться йти на прийом, коли протікатиме дах чи не грітимуть батареї. З іншого боку, ставлячи галочку навпроти знайомого прізвища, варто звернути увагу, яка партія висунула цю людину. Не секрет, що деякі політичні сили в Україні фінансує Путін, деякі партії є технічними проектами, створеними для відбирання голосів у тих, хто становить реальну загрозу конкурентам.
Минулого тижня пройшов парад з’їздів політичних партій у Києві. Красиві лозунги, щедрі обіцянки й клятви. Мільярди викидають олігархи на рекламу своїх політичних проектів, на нові розробки політтехнологів, на одурманення і задобрювання виборців. Звичайно, осяде якась частина тих коштів у кишенях «діячів» місцевого масштабу. Та суть не в тому. Головне, щоб ми не продавали ні свої голоси, ані свою совість.

…ІДЕЄЮ ВКЛАСТИ НАМ У КИШЕНІ ПІСТОЛЕТИ
Відомий вираз часів становлення демократії у США — «кольт усіх зрівняє» — несподівано набув популярності в Україні. Через майже 200 років хтось раптом захотів, щоб і в нас було, як на Дикому Заході. Мовляв, легалізація вогнепальної зброї — це прояв демократичної свободи, турбота про захищеність українців.
Вимога законодавчо затвердити право громадян на захист, яка набрала понад 36 тисяч голосів на сайті електронних петицій до Президента України, чесно кажучи, здивувала. До офіційного інтернет–представництва глави держави, створеного нещодавно, надходить багато звернень, значно актуальніших, важливіших, але їх не беруть до розгляду, бо нема необхідних 25 тисяч підписів на підтримку.
Петиції до Президента — різні. На жаль, майже нема їх від сільських жителів, особливо літніх, кому новітні інтернет–технології недоступні та й сидіти в мережах ніколи. Треба копати картоплю й буряки, думати, як вижити. Тож селяни можуть апелювати хіба що до небес: «Господи, та де ж правда, у нас бульбу скуповують по 2 гривні 50 копійок, а в супермаркетах її продають удвічі дорожче…».
«З моменту запуску сайту кількість відвідувачів перевищила мільйон», — похвалився заступник глави Адміністрації Президента Дмитро Шимків. Найактивніші — кияни, жителі Харкова, Львова, Одеси. 25 тисяч підписів набрали вже до десяти звернень, зокрема про скасування розмитнення і акцизного податку на імпорт авто, про відміну грошової застави для корупціонерів, нову систему голосування (з відбитком пальців) у Верховній Раді…
— «Найбідовіші» хочуть, щоб їм дали право носити зброю, — іронізують люди. — Нам вона потрібна хіба для того, аби пустити собі кулю в лоб, бо життя стає щораз нестерпнішим.
А уже всерйоз додають: «І без того скільки у нас вбивств: п’ють, б’ються, беруться за ножі. Тепер ще й гранати, привезені із зони АТО, пішли в хід. Тільки легалізації вогнепальної зброї й бракує, буде страшно навіть із двору вийти. Добре, що таку петицію Президент «забракував».
Аргументи про те, що в деяких країнах Євросоюзу після легалізації зброї знизився рівень злочинності, по відношенню до України виглядають непереконливими. Рівень напруги у нас зараз настільки високий, що й до біди недалеко. Та, видно, комусь було б вигідно, аби Україна вмивалася кров’ю. Тому рішення глави держави відхилити петицію про право на захист більшість сприйняла з полегшенням.

…АЛЯРМОМ ДОВКОЛА ПОЛІОМІЄЛІТУ І «ПАРАЛІЧЕМ» ЧИНОВНИКІВ ВІД МЕДИЦИНИ
З початку вересня в Україні заговорили про загрозу поліомієліту — небезпечного захворювання, яке робить людей інвалідами. Молодше покоління знає про нього хіба що із застережень лікарів, адже досі поліомієліт у нас, як і в усьому цивілізованому світі, вважався подоланим. А тут початок навчального року — і повідомлення про спалах поліомієліту на Закарпатті.
Закономірно, страшно за дітей, за їхнє здоров’я. Закономірно, виникають запитання: хто винен і що робити?
Два розрізнені випадки гострого в’ялого паралічу в немовлятка та 4–річної дитини у Рахівському та Тячівському районах, які були зареєстровані в червні та на початку липня, на думку фахівців санепідслужби у Закарпатській області, не можна вважати спалахом чи епідемією поліомієліту. Діти нормально почуваються, між собою вони не контактували. Обоє не були щеплені.
Однак лабораторія ВООЗ підтвердила у цих малюків наявність поліовірусу з високим рівнем мутації. Зрозуміло, що повернення грізної недуги спричинило невиконання програм щеплень, викликане нестачею вакцин, про що і в нашій газеті йшлося неодноразово. Але голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець, розмірковуючи над причинами надзвичайно небезпечної і неприємної події, на перше місце винесла не злочинну нерозпорядливість чиновників від медицини, а «антивакцинальну кампанію в ЗМІ». Мовляв, журналісти сформували у людей негативне ставлення до щеплень, от батьки і відмовляються вакцинувати дітей.
Стара, співана–переспівана пісня. Усі, в чиїх сім’ях підростає малеча, можуть підтвердити, що дотриматися календаря щеплень останніми роками було неможливо через відсутність вакцин у поліклініках. Але, як не дивно, досі ніхто з високопосадовців, які відають закупівлею необхідних препаратів, не поніс за це відповідальності. Більше того, стало відомо, що навіть правильно розпорядитися протиполіомієлітною вакциною, яку закупила для України міжнародна організація за кошти, виділені Канадою, наші чиновники не зуміли. Ще 7 травня 2015 року надійшла перша партія цінного вантажу, але до вересня її тримали на складах. Вакцину доправили розмороженою, потім її заморозили повторно. Тепер тривають дискусії, чи безпечно використовувати таку вакцину.
А Міністерство охорони здоров’я все ж оголосило старт імунізації, якою планують охопити 95 відсотків дітей. Розпочнуть кампанію із Західної України. Усі малюки віком до 6 років незалежно від того, чи були вони попередньо імунізовані від поліомієліту, мають одержати дозу живої оральної вакцини. Те, що було порушено умови її зберігання, до уваги вирішили не брати.
Ризикую знову викликати нарікання, що журналісти лякають батьків, але промовчати в цьому випадку важко. Так, щеплення проти поліомієліту робити обов’язково треба. Але при цьому медики повинні індивідуально підходити до кожної дитини, враховувати її імунний статус, дотримуватися календаря вакцинації, протоколів і стандартів. Одне слово — без алярму.