Перше моє свідоме знайомство з найвідомішим у краї виданням відбулося навесні 1961 року, коли я, 6-річний, допомагав своєму дядькові Івану пасти отару колгоспних овець...
Перше моє свідоме знайомство з найвідомішим у краї виданням відбулося навесні 1961 року, коли я, 6-річний, допомагав своєму дядькові Івану пасти отару колгоспних овець...
Петро РУЗАК, депутат Горохівської районної ради
Іван Омелянович Рузак – кавалерист почесної варти Війська Польського, інвалід Другої світової війни – завжди брав із собою на пасовище «Кобзар», «Усмішки» Остапа Вишні і свіжий номер «Волині». Саме там я вперше почув розповіді про Тараса Григоровича Шевченка та поезії з його «Кобзаря», саме там робив перші спроби самостійного читання. Якраз щодо читання чомусь закарбувався такий випадок: щойно вивчивши алфавіт, я міг назвати тільки великі букви заголовків і зв’язати їх у слова. І ось читаю в газеті «Волинь», що Юрій Гагарін полетів у космос і далі дрібним шрифтом текст, який мені ще був не під силу. А в кінці тексту великими літерами ТАРС (на той час Телеграфне агентство Радянського Союзу). Я ж прочитав не ТАРС, а ТАРАС і зразу ж до дядька Івана: звідки Тарас Григорович Шевченко знає, що Гагарін полетів у космос, якщо він помер рівно сто років тому? Ось так із кожним свіжим номером «Волині» проходили мої перші життєві університети. Назавжди залишилися у серці слова дядька Івана: «Шевченко вчить боротися, Остап Вишня – сміятися, газета «Волинь» – жити». Згодом було читання газети при гасовій лампі в батьківській старенькій хаті, куди до мами, вдови фронтовика, завжди любили приходити сусіди. Оскільки моїм старшим братам вже дозволялось ходити на вечорниці, то читати вголос такими вечорами міг тільки я. За 55 років багато чого сталося в житті. Але постійною в ньому була «Волинь». Вона завжди супроводжувала мене, стала ніби членом сім’ї. Тішить думка, що за 76 років таких читачів, як я, сотні тисяч, навіть мільйони, які виросли разом із газетою «Волинь», – справді народною газетою! За десятиліття змінилися цілі покоління журналістів, а газета залишилася вірною своїй меті: вчитися чути один одного, разом робити світ навколо добрішим! З днем народження, рідна «Волинь-нова»!
