ГОЛОВНОГО ПОШТАРЯ ЛЮБЕШІВЩИНИ У ДЕНЬ ПОШТИ НАРОДИЛА… МАМА-ЛИСТОНОША

Так співпало, що для начальника центрального районного відділення зв’язку Любешова ЦПЗ №3 Івана Васильовича Солошика (на фото) 9 жовтня стало датою, коли особисте тісно переплелось із професійним... Адже 9 жовтня — Всесвітній день пошти, а також день народження Івана Васильовича і релігійне свято на честь його небесного покровителя Івана Богослова. Цьогоріч Іван Солошик відзначає своє 60–річчя і 39 років, як прийшов працювати на пошту. Є що згадати і є чим поділитись…

Василь УЛІЦЬКИЙ

«НЕ ПІДВЕСТИ БАТЬКІВ, ЛЮДЕЙ І УКРАЇНУ»
— З поштовою справою я познайомився ще у дитинстві, коли допомагав мамі розносити кореспонденцію, — розповідає Іван Васильович. — Вже тоді зрозумів, яка це важлива, необхідна людям професія. І перші уроки професіоналізму та людяності я отримав саме від своєї мами Ірини Мартиянівни. Вважаю її дивовижною жінкою, яка заслуговує найщирішої поваги та пошани.
Мама овдовіла, коли мені було два роки — тато помер, бо не піддались лікуванню отримані під час війни хвороби. І мама сама виростила, дала путівку в життя трьом дітям. Аби ми отримали освіту, їй довелося працювати одразу на трьох роботах — крім пошти, вела облік у колгоспній бригаді і прибирала контору. Ми, її діти, старались ніколи не підводити ні маму, ні людей, ні Україну. «Людину цінують не по тому, що вона сама про себе думає чи говорить, а по її ділах, і по тому, що про неї кажуть інші», — таке моє життєве кредо. У цьому році матері виповнюється 93 роки, вона має 9 онуків та 11 правнуків. І досі турбується про всіх і допомагає якщо не фізично, то настановами та порадами, до яких ми прислухаємось і цінуємо. А ще з інтересом перечитує свою улюблену «Волинь–нову». Дай Боже мамі діждатись праправнуків та довго тішити нас!

З роси і води Вам, Іване Васильовичу! Фото: Василя УЛІЦЬКОГО.

 А остаточно на пошту я потрапив після армії. Зайшли з хлопцями до тодішнього начальника пошти Костянтина Кістенюка, щоб дізнатись, чи нема хоча б тимчасової праці. Хотів підзаробити, щоб вступити до інституту вчитися на історика. Але після нетривалої співбесіди Костянтин Харитонович кожного працевлаштував. Хтось став водієм, хтось електриком, мені ж він сказав: «А ти будеш начальником пошти, заміниш на цій посаді мене». І одразу призначив начальником відділення зв’язку на підміну тих, хто іде у відпустку. Від несподіванки я довго відмовлявся, але зрештою погодився. Згодом закінчив Одеський електротехнічний інститут зв’язку імені О.С. Попова і став кваліфікованим зв’язківцем.

«КІЛЬКА ДЕСЯТИЛІТЬ ТОМУ «ВОЛИНЬ» ДОСТАВЛЯЛИ У ВІДДАЛЕНІ СЕЛА… ЛІТАКАМИ»

— Теперішні молоді поштовики можуть не повірити, але колись шестиразове на тиждень перевезення пошти здійснювалось не лише автотранспортом, а й… літаками та кіньми! Так–так, у Любешові був аеропорт, ми завантажували кореспонденцію у «кукурузник» — АН-2, який доставляв її у села Гірки та Ветли. А там уже розвозили листи та газети гужовим транспортом. Пошта мала на балансі 8 коней…
Роботи було вдосталь. Та найбільшою проблемою залишались поштові приміщення, які розташовувались у старих будівлях. Вони справляли гнітюче враження. До того, як у 1995 році очолити Любешівський районний відділ зв‘язку, я працював на різноманітних інженерно–технічних посадах, був заступником начальника районного відділу зв’язку. І фактично з перших днів роботи став будувати плани із заміни старих поштових відділень на нові. Фотографував їх, мріяв і розробляв нові. Першою реальною справою стала побудова у 1981 році сучасного приміщення відділення зв’язку у районному центрі. Старе дерев’яне ми власними силами розібрали і за моїм проектом із цього дерева звели нове у селі Залізниця, обклали його цеглою. Після цього поштарі усім колективом щороку зводили одне, а то й два нових приміщення. Навесні вибирали ділянку та проект, а восени святкували входини. У 80–ті роки таким способом ми звели 19 нових пошт!
Свою мрію про створення кращих умов для працівників та споживачів не полишав ніколи. Ми постійно щось реконструюємо, переобладнуємо та удосконалюємо. У 90–ті складні часи переживали всі галузі, а пошта, вважаю, особливо. Тоді різко зменшились обсяги роботи, оскільки люди не мали грошей. Але тішусь, що вдалося зберегти всю матеріально–технічну базу, яка досі нам служить.

«СИН НЕ ЗРОЗУМІВ БИ МЕНЕ, ЯКБИ СКАЗАВ, ЩОБ НЕ ЙШОВ НА ВІЙНУ…»

— Було, що пропонували мені посади в інших районах та обласному центрі, кликали на адміністративну роботу у владу, але я залишився вірним Любешівщині та рідному колективу, до якого прикипів душею. Зв’язківцями стали і багато членів моєї родини. Дружина Ольга за професією бухгалтер, та весь свій трудовий стаж набула у системі зв’язку. Нашим шляхом пішли і діти: обидва сини закінчили Одеську національну академію зв’язку. Старший повернувся в Любешів, працює в «Укртелекомі». Молодший — в Одеській телекомпанії. А ще принагідно скажу, що в академії обидва сини закінчили військову кафедру, стали кадровими офіцерами. І вже у першу хвилю мобілізації за покликом України і власного серця старший син Валентин пішов боронити рідну країну. В зоні АТО спочатку керував зв’язком одного з батальйонів 51–ї окремої Володимир–Волинської бригади, а потім 53–ї Сєверодонецької бригади. Можете уявити, що ми пережили тоді? Але як би не боліло за нього серце, навіть у той момент я не зміг сказати, щоб не йшов на фронт. Інакше б син не зрозумів слів, які Солошики передають уже новим поколінням: «Не підвести батьків, людей і Україну». Горджусь ним. Після року служби у складних військових умовах Валентин мав пропозицію залишитись на високих офіцерських посадах у діючих військах або у військовому комісаріаті, але продовжив роботу у цивільному зв’язку. Невістка —також професійний поштовик.
Теперішній час ставить перед поштарями нові виклики. Мусимо бути гнучкими, розширювати та урізноманітнювати свою діяльність. Відтак пошта надає 50 видів послуг! Ними користуються практично всі — від малої дитини до пенсіонера, особливо на селі. Як бачите, є над чим працювати, хоч є і проблеми. Але їх у наш час не має хіба той, хто нічого не робить. Попри окремі негаразди, можу сказати, що в цілому Любешівська пошта працює надійно і люди їй довіряють. Це — заслуга усіх наших працівників, більшість з яких— справжні професіонали своєї справи, надійні, згуртовані та ініціативні.
Напередодні Всесвітнього дня пошти хочеться привітати всіх працівників та ветеранів пошти з професійним святом. Побажати миру, добра, злагоди, міцного здоров’я, а ще — постійного збільшення обсягів роботи та, відповідно, добробуту!