НАВІТЬ ВТРАТИВШИ НОГУ, ПОВЕРНУВСЯ НА ПЕРЕДОВУ ВОЮВАТИ ЗА СЕБЕ І ВОЛИНСЬКОГО ПОБРАТИМА-КІБОРГА

Меморіальну дошку на честь загиблого військовослужбовця Вадима Демчука напередодні Дня захисника України відкрили в Нововолинському вищому професійному училищі. В урочистостях взяли участь десантники – побратими загиблого Героя...

Алла ЛІСОВА


Сержантові 80–ї аеромобільної бригади, про якого нещодавно писала наша газета («Волинський кіборг повернувся на… білборді»), 27 вересня виповнилось би 40 років… Найкращі відгуки про вдачу Вадима Демчука, найщиріші слова вдячності його батькам, учителям задушевно–щемливо звучали на цьому скорботно–духовному заході з уст його учасників. Директор училища, де свого часу навчався боєць, Валентина Приступа, з болем казала, що люди, які гинуть заради інших, не зникають – вони з неба, куди відлетіли ангелами, спостерігають за нами, і ми зобов’язані їх пам’ятати. До речі, це вже четвертий Герой – учень училища, і такими випускниками навчальний заклад гордиться.
Волноваха, Дебальцеве, Іловайськ, Донецький аеропорт – це віхи не лише втрат і трагедій, а й справжнього героїзму, зазначив нововолинський міський голова Віктор Сапожніков. Через сльози і кров йде становлення нації, гинуть кращі з кращих, бо вони – в перших рядах зі знаменом у руках і з високим лозунгом у серці: «Ніхто, крім нас!» Мер Нововолинська подякував присутнім кіборгам за їхню жертовність. Такі ж щирі слова любові й шани адресувала всім військовослужбовцям і батькам Вадима Демчука його учителька Ніна Вовчук, пригадавши, що її учень був чесним, трудолюбивим, фізично загартованим, через що однокласники називали його «Рембо».
Гордість за таких незламних бійців проймала Євгена Недищука – депутата обласної ради, який у складі полку «Азов» також захищав нашу землю. «Ми повернемося туди і збережемо Україну для нащадків», – зазначив він.
Важко давалося кожне слово батькові Вадима – Володимиру Івановичу, який подякував за увагу до сина.
Та найбільш зворушливо виступали побратими Вадима. Командир 3–го батальйону 80–ї аеромобільної бригади старший лейтенант Максим Бугель сказав, що Вадим був людиною слова, належав до тих, хто міг повести за собою і виконати наказ за будь-яких обставин. Його доповнив найближчий товариш загиблого Станіслав Стовбан, який на війні втратив ногу, але знов повернувся на передову. «Я горджуся, що доля дала мені можливість бути поряд із такою людиною – стриманою, врівноваженою, надійною…» Зазначу, що батьки Вадима стали для      нього дуже близькими. Коли згодом під час розмови запитала у Станіслава, як він адаптувався після всього пережитого й вирішив продовжити боротьбу, він сказав: «Колишній командувач повітряно–десантних військ Василь Маргелов заявив: «Немає завдань, які неможливо виконати, – бо є десантні війська…».
І знову линула журлива мелодія, під щемливі звуки якої відкрили меморіальну дошку. Тепер поруч із трьома Героями постав ще один. Вони щодня спостерігатимуть, як молоде покоління юнаків та дівчат прямує в рідне училище, і служитимуть їм прикладом для наслідування.
Священики місцевої Свято–Михайлівської церкви отці Михайло та Олексій відслужили панахиду за полеглими. Живі квіти лягли до їхніх портретів…

На фото: Батько Вадима Демчука Володимир Іванович із Станіславом Стовбаном.