На сторінках нашої газети вже неодноразово порушували питання культури поведінки водіїв і пасажирів у громадському транспорті, зокрема у маршрутках...
На сторінках нашої газети вже неодноразово порушували питання культури поведінки водіїв і пасажирів у громадському транспорті, зокрема у маршрутках. Здавалось би, керівники автогосподарств, приватні власники автобусів, самі перевізники, а також ті, хто постійно користується цим видом пасажирського транспорту, мали б проявляти взаємоввічливість, ставитися з повагою один до одного. На жаль, цього не відчувається. І виною тому частіше є водії. Їхнє зневажливе ставлення до тих, із кого вони беруть гроші за обслуговування, іноді не витримує ніякої критики. Здається, що ця категорія людей не чула про культуру поведінки, тому й чинять відповідно до свого виховання. Скажу відверто, часом складається враження, що вони мають патент на… хамство
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ, редактор відділу спорту газети «Волинь–нова»
Характерним прикладом–доказом цього є випадок, що трапився нещодавно у Луцьку на першому маршруті. На зупинці «Університет», що на вулиці Винниченка, у салон зайшла старенька жіночка на милицях. Входила вона як інвалід, справді, дуже повільно, що викликало агресивну реакцію шофера. Повідомивши, що має право на безоплатний проїзд, вона присіла на вільне місце і не почула, що водій вимагає пред’явити йому посвідчення. Проїхавши кілька метрів, автобус зупинився на мосту через Сапалаївку (що, до речі, є грубим порушенням правил дорожнього руху. – Авт.). Знервовано, підвищеним тоном водій пояснив, що він чекає від пасажирки документ. Бабуся тремтячими руками копирсалась у своїй господарській сумці, а коли дістала замотане у целофан посвідчення, то передала водієві. Той розгорнув його і почав прискіпливо вчитуватись, коли і ким видане, чи бува не прострочене. Переконавшись, що везе не «зайця», що документ дійсний, він зрушив із місця. Принижена таким пильним контролем, на зупинці «Проспект Волі» жінка повільно вийшла із салону, хоч мала, очевидно, їхати далі, бо коли заходила, питала у водія, чи їде він до поліклініки. Стареньку можна було зрозуміти: вона не хотіла залишатись в автобусі, де досить молодий водій влаштував їй перевірку–недовіру. Я думаю, жінку–інваліда можна було довезти і не вимагаючи посвідчення. Але ж шофер, очевидно, розраховував на власний прибуток у 3 гривні, при цьому не давши, звісно, ніякого квитка. А ось іще одна шокуюча історія, що сталася у маршрутці-«одинадцятці». Літній чоловік ще при вході до салону пред’явив посвідчення учасника бойових дій. Водій у модній бейсболці, не стримуючи обурення, тут же заявив: «Вийдіть з автобуса, ви у мене вже шостий пільговик. У салоні, що, медом помазано? Ззаду їде інший транспорт. Поки не вийдете – пасажири будуть чекати». Чоловікові нічого не залишалось, як із поваги до інших людей вийти. Думаю, свідками такої типової ситуації доводилось бути багатьом пасажирам. Люди бачать, що рівень безкультур’я багатьох водіїв у гонитві за гривнею просто зашкалює. Прикро, що жертвами такого свавілля з боку перевізників здебільшого є люди похилого віку, які не можуть хаму відповісти його ж зброєю. Я чув, що громадські активісти обласного центру спільно з представниками луцьких перевізників, водіями і пасажирами підготували «Кодекс водія маршрутного таксі», який мав би регламентувати поведінку шоферів, сприяти підвищенню їхньої відповідальності за безпеку і комфорт пасажирських перевезень. Схоже, як стихійно народився цей документ, так швидко і помер. Бо ефект від нього, як бачимо на конкретних прикладах, нульовий!
