«БОЙОВИКИ НЕ ГРЕБУЮТЬ ХОВАТИ МІНИ У ДИТЯЧІ ІГРАШКИ»

Про це в інтерв’ю нашій газеті розповів начальник інженерних військ Збройних сил України полковник Юрій Лукашик (на фото). До речі, наш земляк — уродженець села Ворокомле Камінь-Каширського району...

Сергій ЗЯТЬЄВ


— Третього листопада в Україні відзначається День інженерних військ. Юрію Петровичу, на відміну від мирних років, сьогодні ваші підлеглі щогодини, щохвилини ризикують своїм життям…
— Неоголошена війна, яку Росія веде проти України, стала найсерйознішим випробуванням і для країни, і для армії, і безпосередньо для інженерних військ. Нашим фахівцям доводиться не лише проводити фортифікаційне укріплення районів та рубежів військ та знешкоджувати залишені терористами розтяжки, міни, інші боєприпаси, що не вибухнули, а й брати активну участь у відновленні зруйнованої інфраструктури на підконтрольній Україні території. Особливо напруженою ситуація була влітку і восени минулого року: після того, як бойовиків вигнали з багатьох міст і сіл Донбасу, не було практично дня, щоб ми не знаходили вибухонебезпечні предмети. Скрізь: у підвалах житлових будинків, в адміністративних будівлях, школах і дитсадках, де «квартирували» терористи.
Вони замінували також мости, водні колектори, залізничні полотна, інші важливі для життєдіяльності населення об’єкти інфраструктури. Окрім цього, зруйнували чимало з них. Тож нам доводилося не лише розмінуванням займатись, а й їх відбудовою. Загалом з початку проведення на території Донецької і Луганської областей антитерористичної операції військові сапери знешкодили близько 20 тисяч мінно–вибухових предметів (бойовики не гребують ховати міни навіть у дитячі іграшки), очистили сотні кілометрів шляхів та розмінували десятки інших важливих об’єктів, від яких залежить життєдіяльність багатьох людей. На жаль, за час проведення АТО на території Донеччини і Луганщини внаслідок підриву на мінах загинуло понад 80 військовослужбовців, а більш, як 200 дістали поранення, було пошкоджено і знищено близько 70 одиниць бойової техніки.
— На Донеччині і Луганщині споруджуються фортифікаційні споруди. Їх зводить уся Україна, кожна область має завдання побудувати визначену урядом кількість тих же укриттів. Військовослужбовці трудяться разом із ними?
— Так. Цивільні фахівці працюють на певній відстані від переднього краю, а ось підрозділи інженерних військ, бувало, потрапляли і під обстріли бойовиків, бо виконували роботи у безпосередній близькості від лінії зіткнення. На сьогоднішній день нашими силами або за нашої активної участі побудовано три лінії оборони. Споруджуються захисні рубежі оборони і на інших напрямках, які виходять за межі Луганської та Донецької областей. Ми змушені це робити, оскільки немає стовідсоткової впевненості, що росіяни не спробують перейти кордон на інших ділянках.
Зауважу, що жодна країна світу не має досвіду подібного будівництва у післявоєнний період. Україна ж зуміла побудувати чимало оборонних об’єктів, дбаючи про свою безпеку, менш, як за півроку. І все це — в умовах складної фінансово–економічної ситуації в країні, ведення бойових дій на своїй території, витрачаючи левову частку свого бюджету на військові потреби.
— Проте  інколи  доводиться чути досить скептичні відгуки про якість цих укриттів…
— Знаєте, у нас вистачає «експертів» із багатьох військових питань: вони знають як воювати, наступати, будувати, але воліють говорити про це, перебуваючи в затишних телестудіях, а не там, де тисячі найкращих синів і доньок України перепинили шлях російсько–терористичній орді.
Об’єкти, які зводяться, постійно відвідують представники уряду, Міністерства оборони, побував на них і Президент України — Верховний Головнокомандувач ЗС України. Якщо і виявляються певні недоліки, то вони оперативно усуваються. Інакше й бути не може: йдеться ж про людські життя, національну безпеку Української держави.
— Ще навесні минулого року наша армія була вкрай погано забезпечена усім необхідним. Сьогодні ж ситуація кардинально інша. А в якому стані інженерні війська? Маю на увазі насамперед технічне оснащення…
— Покривив би душею, стверджуючи, що воно нас повністю задовольняє. Більшість технічних засобів є застарілими. Але, разом із тим, це не заважає нам виконувати завдання. До того ж останнім часом чимало техніки капітально відремонтовано, що теж не могло не позначитись на бойовій готовності частин і підрозділів. Я вірю, що не за горами той час, коли ми отримуватимемо сучасну техніку, можливості якої набагато ширші, аніж у тієї, що ми маємо на сьогоднішній день. Але ще раз хочу підкреслити: і зараз ми спроможні виконувати завдання керівництва країни і Генерального штабу.