Кремль заявляє, що «рускій мір там, де російська мова», і готовий його захищати. Як вважаєте, на противагу цьому Україні потрібен план українізації чи все ж не варто педалювати це питання, щоб не дратувати російськомовних?...
Кремль заявляє, що «рускій мір там, де російська мова», і готовий його захищати. Як вважаєте, на противагу цьому Україні потрібен план українізації чи все ж не варто педалювати це питання, щоб не дратувати російськомовних?
Семен ГЛУЗМАН, правозахисник, радянський дисидент (м. Київ): — Думаю, що щастя України в тому, що у нас існує декілька мов, декілька релігій. Це не недолік, а перевага. Говорити на ці теми можна і треба, проте це третьорядні проблеми української державності. Від того, що ви розмовляєте українською, а в Одесі – російською, нічого в країні не змінюється. Це штучні проблеми, які нагнітали політики. Нам треба долати тотальну корупцію, крадіжки та невміння вибирати. Сьогодні мені все одно, як ви звернулися до мене: російською чи українською.
Ірина ФАРІОН, доктор філологічних наук, мовознавець, член політради ВО «Свобода», народний депутат України VII скликання (м. Львів): — Йдеться не про дратування, а про усвідомлення себе як нації. Путін тому й прийшов в Україну, що частина наших співвітчизників не ототожнюють себе з громадянами цієї країни. Якщо українець і надалі вважатиме українську мову вторинним чинником, то ми матимемо війну та «рускій мір» не лише в Луганській та Донецькій областях, а й на всій території. Я вважаю, що у нас після Майдану настала деукраїнізація. Головна загроза для українців не Путін, а малоросійство всередині нас.
Ігор ГУЗЬ, народний депутат України (м. Луцьк): — Якщо чесно, то під час Майдану я трохи змінив свою точку зору з цього приводу. Бо і на Майдані, і на фронті гинули і україномовні, й російськомовні громадяни. Ще не відомо, котрих більше поклало голови. Вважаю, що все-таки держава повинна системно пропагувати вживання української мови та поширення її у всіх сферах, особливо у ЗМІ, тобто захищати державну мову. Проте не думаю, що це основоположний акцент, на який у нинішній ситуації треба звертати увагу. Якщо хтось говорить російською, то це ще не значить, що та людина — потенційний прихильник «руского міра».
Володимир ДЕЙНА, підприємець, волонтер, новообраний депутат Волинської обласної ради від «Блоку Петра Порошенка» (м. Луцьк): — На мою думку, в нинішніх умовах не варто педалювати питання українізації. Воно поки що не на часі, адже насильницьке впровадження може спровокувати зворотний процес. Кожна етнічна група має право користуватися своєю рідною мовою, ніхто нікому не забороняє. Я буваю в різних регіонах нашої країни, і там неоднозначно ставляться до мовного питання. Але нині відбувається оновлення України, тож цю проблему потрібно буде вирішувати в майбутньому. Олександра КОЛЬЦОВА, солістка гурту «Крихітка» (м. Київ): — Мова в країні – це мова суспільного договору. Якщо громадяни домовляються про захист своїх прав і боротьбу з корупцією, то не важливо, якою мовою вони це роблять. Виконання цих норм більше об’єднає проти Путіна, ніж спілкування українською. Адже спільна мова – це не орфоепія, а передусім здатність знаходити порозуміння. Хоча, звичайно, всі тверезо мислячі російськомовні усвідомлюють, що в Україні слід спілкуватися українською і дотримуються цього.
Олександр СЕРЕДЮК, директор Рокинівського музею історії сільського господарства Волині – скансену (с. Рокині Луцького району): — Треба не боятися відстоювати ууукраїнську мову, а зробити це можна, розповідаючи свою історію. Вона ж починається не з хрещення Русі, а з трипільської цивілізації. Нашу історію знищували усі окупанти або ховали її в архівах. Треба одягнути Україну в чисту сорочку. І немає чого соромитися. Ми велика нація. Нашій мові кілька тисяч років. І не просто мові, а писемності. Нещодавня моя публікація у «Волині–новій» викликала резонанс. Ми повинні гордитися своєю мовою.
Ольга ГЕРАСИМЮК, учитель початкових класів ЗОШ №15 (м. Луцьк): — Думаю, не варто дратувати людей, але національне виховання в усіх школах має бути на дуже високому рівні. Зараз українці починають усвідомлювати себе громадянами єдиної країни й вони до цього дійдуть самі. А будь–яке насильницьке запровадження викличе спротив. Тому потрібно все робити невеликими, але послідовними кроками.
Павло КРУПКО, сільський голова (с. Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області): — З 1991 року існує визнана всім світовим співтовариством Українська держава. У нашій Конституції чітко сказано, що державною мовою на всій її території є українська. Держава повинна підтримувати мови національних меншин. Щодо політики українізації, то кожна людина має повне право розмовляти й спілкуватися тією мовою, якою хоче.
Павло МАРЧУК, активіст Євромайдану (с. Дерно Ківерцівського району): — Для мене не є проблемою, коли зі мною спілкуються російською. Але якщо ці люди планують ставати державними діячами, нехай вивчать українську. Я за те, щоб наша рідна мова звучала повсюди. Відповідну політику слід проводити на рівні держави. Офіційне спілкування та документи, музика, книги, фільми повинні бути українськими. Бліц провели Ярослава Тимощук, Сергій Наумук, Кость ГАРБАРЧУК.
