Як хочете, так і розумійте цей вислів: хто у прямому значенні, хто у переносному. У квітні 2014-го з посади начальника управління у справах сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації була звільнена Галина Карнаухова...
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ, редактор відділу спорту газети «Волинь-нова»
Як хочете, так і розумійте цей вислів: хто у прямому значенні, хто у переносному. У квітні 2014-го з посади начальника управління у справах сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації була звільнена Галина Карнаухова. З того часу в області не знайшли людини, здатної очолити надзвичайно відповідальну і важливу ділянку роботи. Не можна сказати, що не було спроб вирішити цю проблему. Проводилися засідання тимчасової комісії з кадрових питань громадської ради при облдержадміністрації, громадські слухання
На жаль, ставились до підбору кандидатур несерйозно, іноді — безвідповідально. У цьому переконує той факт, що свого часу крісло начальника управління пропонувалося зайняти одному з керівників… Луцького спиртогорілчаного комбінату. Але коли чоловік зрозумів, що спирт і спорт — поняття несумісні, він чесно відмовився від цієї посади. Згодом були інші кандидатури — Ігор Дмитришин, Олег Дикий, Андрій Булковський, Віктор Галан–Влащук. Кожен із них мав свою програму, власне бачення вирішення проблем, котрі накопичилися у розвитку фізичної культури і спорту в нашій області, шляхи їх подолання. У ході засідань і слухань відчувалося, що більшість членів тимчасової комісії віддають свої симпатії 44-річному Ігорю Дмитришину, корінному лучанину, який майже 10 років пропрацював заступником начальника управління у справах сім’ї, молоді та спорту ОДА. Він справжній фахівець цієї справи, має три вищі освіти: закінчив Луцький індустріальний інститут, Івано–Франківську богословську академію, Академію державного управління при Президентові України. Ігор Ярославович знає, як реформувати цю галузь, щоб насамперед дбати про здоров’я волинян, підняти масовість занять фізичною культурою і спортом, сприяти атлетам штатної збірної області, кандидатам до збірної України у досягненні високих результатів на всеукраїнських, міжнародних змаганнях, зокрема на Олімпійських іграх. Очевидно, порівняно з іншими претендентами на чиновницьке крісло його програма видавалась реальнішою і перспективнішою. На жаль, ні він, ні його колеги, які мали бажання очолити волинський спорт, не набрали необхідної кількості голосів і не були затверджені на цю посаду. Півтора року живе «обезглавлений» волинський спорт. Є, щоправда, тимчасовий виконувач обов’язків начальника відділу, оскільки в ОДА пройшла реорганізація й управління стало відділом. Є план роботи, який виконується, а ось начальника нема. Чому? Більш як рік владні чиновники пояснювали, що нині не до того. В Україні війна, треба вирішувати актуальніші питання. Звичайно, боротьба з агресором на Сході України була і залишається найважливішою справою нашої держави. Але за весь цей час у нас не закривалися музеї і кінотеатри, не припинялося культурне життя в країні. Чому ж маємо забути про фізичну культуру і спорт — те, що дає силу і мужність нашій молоді, гартує її до суворих випробувань. Розвиток фізичної культури і спорту без начальника в нашій області не зачах. Але чого варті ті змагання, коли ніхто не бере на себе відповідальності за їхню належну організацію, масовість, гостроту боротьби? Я наведу один тільки приклад. Наприкінці жовтня у Луцькому районі планувалося провести відкритий чемпіонат Волині з легкоатлетичних метань серед юнаків і дівчат 1999 року народження і молодших. В області працює понад 100 (!) тренерів з легкої атлетики. І можна було сподіватися, що кожен із них виставить одного-двох спортсменів. Крім того, у розісланому в кожну ДЮСШ положенні про ці змагання, крім традиційних завдань щодо популяризації легкої атлетики, підвищення рівня спортивної майстерності, наголошувалося на головному — зміцненні здоров’я та підготовці учнів до виконання священного і патріотичного обов’язку — служби у Збройних силах України й захисту Вітчизни. Навіть включили до програми специфічний вид — метання гранати. І як на ці старти відреагували волинські тренери? На змагання прибули тільки юні легкоатлети з Луцького і Маневицького районів, а також із сусідньої Рівненщини. Усі інші проігнорували запрошення. А пригадайте недалекі часи, коли за безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків тренер міг заробити догану або навіть позбутися посади. Нині ж, у період «обезглавленого» відділу з питань фізичної культури і спорту облдержадміністрації, усім байдуже, їхати чи не їхати на змагання. Чи не настав час навести належний порядок у спортивній галузі Волині?
