Журналісти «Волині» два дні жили у таборі «бурштинових» військ...
Журналісти «Волині» два дні жили у таборі «бурштинових» військ, адже замість боронити країну на Сході чи виконувати інші завдання правоохоронці змушені стерегти наш ліс від нелегальних копачів...
Сергій НАУМУК
ОГОЛОШЕННЯ ПО СЕЛАХ ЗАКЛИКАЮТЬ: «ЇДЕМО НА ЯНТАР» Протистояння навколо видобутку сонячного каменю у Маневицькому районі триває. Біля сіл Лісове і Вовчицьк, як і раніше, стоять блокпости силовиків. Так само час від часу копачі збираються у великі (на кілька сотень) групи і напористо пхаються до місця залягання жили. Дійшло до того, що оголошення на кшталт «Їдемо копати бурштин» розміщують не тільки в інтернеті, а й розклеюють по стовпах у деяких рівненських, житомирських чи львівських селах. Скільки це протистояння триватиме – ніхто не знає. От і минулих вихідних ситуація знову була напруженою. Силовики мали інформацію про те, що саме на суботу-неділю нелегальні копачі збираються у Маневицький район. Так і сталося. – Цього дня невідомі організовано прибули видобувати бурштин, – розповідає тимчасовий виконувач обов’язків заступника начальника управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області полковник поліції Віталій Тортина. – Їх зібралося близько тисячі чоловік: 500 в одному кінці села, 500 – в іншому. Чи це було сплановано, чи вони не домовилися між собою, але тільки половина цих людей прийшла у ліс і почала копати бурштин. Силами правоохоронців вдалося припинити видобуток. Було затримано 27 осіб, решта розбіглися. Порушено кримінальне провадження. У людей вилучено лопати, бурштину при них не було. Вочевидь, ще не встигли викопати. Інші 500 чоловік, як мені відомо, були поінформовані про дії правоохоронців і відмовилися від задуму копати бурштин... Коли ми доїжджали до Лісового, ще чули останні звуки цього протистояння. Та поки пройшли перевірку на блокпостах і добралися до центрального, все вже стихло. Проте у нас було інше завдання: з’ясувати, як живеться міліціонерам і нацгвардійцям, які вже другий місяць сидять у лісі? Тож залишаємось у таборі правоохоронців на ніч.
ЯК І В ЧАСИ УПА, ТЕЛЕВІЗОРИ ТУТ НЕ ПРАЦЮЮТЬ... Кілька тижнів тому на цьому місці відбувалася зустріч голови облдержадміністрації Володимира Гунчика з копачами, потім тут поставили центральний блокпост. Нині табір називають не інакше, як містечко. Дійсно, на блокпост він уже давно не схожий. Нацгвардійці добре обжилися. На окраїні табору розташовані рукомийник та душ. Щоправда, душем зараз, у холодну пору, вже ніхто не користується. Проте є мобільна пересувна лазня. Вздовж дороги стоять намети, імпровізовані столи, горять вогнища. Якби не сучасна бойова техніка, то здавалось би, що потрапили у табір УПА. Хоч морозів ще нема, але холодно. Тому життя найбільше вирує біля багать. Тут дізнаються останні новини, готують їжу. Проте розваг у хлопців небагато. – Матч Україна – Словенія де будете дивитись? – запитуємо. – Ніде. Хоча телевізор сюди привезли, навіть підняли майже на самий верх сосни, – каже нацгвардієць Віталій, – але все одно жоден канал не тягне. Що казати, коли тут і мобільний ледве ловить, аби передзвонити додому і почути дружину, дітей. Ми думали, що допоможе наш переносний Wi-Fi, але сигнал був критично слабкий: навіть звичайні інтернет-сторінки ледве відкривались, тож про відеотрансляцію довелося забути... Зате вояки були вельми раді, коли ми вручили їм примірники нашої газети. Частина одразу взялася за читання «Волині». У розвідку до правоохоронців посилають бабусь і дітей Табір викликає підвищений інтерес копачів. Тому час від часу вони намагаються вивідати, що тут відбувається, які сили й засоби наявні. – Приходили кілька громадян, у тому числі й жінки з дітьми, тинялися навколо, намагалися довідатися щось. Але на території проводиться спецоперація із протидії незаконному видобутку бурштину, тому ми обмежили для громадян доступ сюди, – каже Віталій Тортина. Пізніше його слова підтверджують бійці. Мовляв, навіть літніх жінок-розвідниць затримували. Ті пояснювали, нібито йдуть по гриби. Але при цьому мали лопати. «А шо, не можна йти з городником по гриби?» – вдавали здивування бабці. Такий от звичай у маневицьких лісах: вантажити боровики чи зеленички лопатою. Бувало, що кілька чоловік нахабно пиячили біля табору і видивлялися, що відбувається. Мовляв, ми нічого не порушуємо, а закон не забороняє нам відпочивати в улюбленому лісі. Однак контроль за територією стає дедалі суворішим. Якщо раніше можна було легко доїхати до табору, то нині навколо нього пости, які не пропускають чужих. Наряди солдатів Нацгвардії цілу ніч із вівчарками прочісують навколишню територію, тож несолодко доведеться тому бурштинокопачу, який спробує пошукати потемки за допомогою спецприладів сонячний камінь.
«ТАКОЇ ТЕХНІКИ НЕМА НА СХОДІ! ЧОМУ ВИ НЕ НА ФРОНТІ?» У цьому лісі ми вперше побачили потужні броньовані автомобілі «Спартан», «Кугуар» та «Козак». Виглядають суперово! – Нам копачі закидають: мовляв, такої техніки і в АТО немає. Чого ви не на Сході? А більшість із нас якраз і воювали, – каже Віталій зі спецпідрозділу Нацгвардії. – Ми тільки приїхали з фронту і нас перекинули сюди. Не можу зрозуміти людей, які в час іноземної агресії підривають спокій у державі. От взяти їх і усім скопом відправити на Схід копати окопи для оборонних споруд, тоді, може, зрозуміли б щось... Чого тут найбільше не вистачає? Нам би білків, бо м’яса дають дуже мало... – Харчуванням нацгвардійців забезпечують працівники Державної служби надзвичайних ситуацій. Нацгвардія добре укомплектована і забезпечена. Є і техніка, і засоби для обігріву. Їм допомагають лісники та рятувальники, облдержадміністрація постачає продовольство, – пояснює Віталій Тортина й одразу відповідає на запитання, чи приносять харчі місцеві. – Є централізоване забезпечення й іншого не потрібно. Це провокує різні розмови. Мовляв, якщо з одного села носять їжу, то нібито щось вирішують. А з іншого не носять, то не вирішують. Гірше доводиться підрозділам поліції. Минулими вихідними їх кинули на підсилення. Тож хлопці харчувалися тим, що привезли з дому. – Довелося трохи витратитися, – каже один міліціонер, чи то вже поліцейський. – Їмо те, що привезли з дому: сало, ковбаску, тушонку, цибулю, мівіну... Справді, на вечерю на столі з’являються домашні смаколики: від солянок до сальтисона. Приготуванням гарячих страв у нововолинському наметі керує Роман Голяновський. Не тільки колеги, а й ми оцінюємо і визнаємо неабиякі кулінарні таланти «кока». – Тепер я знаю, як це солдат у казці кашу із сокири зварив, – каже колега. – А міліціонери, тобто полісмени, чим гірші? – усміхається Роман. Закон прийняли б швидко, якби пан Гройсман тут переночував... Навколо вогнища точаться розмови і про політику, нинішні вибори, події біля парламенту 31 серпня, коли дехто з цих хлопців стояв під Верховною Радою і дивом не потрапив під гранати, і скільки наші заб’ють словенцям, і про те, як зробити, щоб поліція замінила міліцію не лише однією назвою, а якісно. Тим паче, що хлопці й досі у підвішеному стані – тепер «виконувачі обов’язків» і не відомо, чи всіх зарахують у розряд «копів». Але найбільше у цей вечір говорили про те, чому змушені бути тут. – На Майдані скандували: «Міліція з народом!» А коли міліція захищає народні надра – нас вважають ледь не ворогами. Знищать землю, ліс, а що залишать дітям-внукам? – питає Ігор Дацюк. – Вони копають, а ми їх ганяємо. І кінця-краю тому не видно, – продовжує Віктор Генсецький. – Стріляєш, а вони не бояться, – додає його колега. Інший намагається перевести на жарт: – Але найсміливіший усе ж наш «док» (медбрат Микола Силка). Він сьогодні під час розгону копачів вирвався уперед – думали, уколи їм усім буде давати, щоб їх сюди більше не тягнуло... Жарти жартами, але час від часу всі поверталися до питання: скільки ще триватиме протистояння між силовиками та копачами і як його припинити? Хлопці впевнені, що їхня присутність необхідна. Адже якби все пустили на самоплив, то ліс між Лісовим та Вовчицьком уже давно перекопали б. Поки що прості поліцейські сподіваються, що із зимовими морозами бурштиновий сезон закриється. – Нові виклики будуть, і ми до них готові. Залучаємо сили з інших областей, щоб впливати на ситуацію. Наразі обласний та місцевий бюджети мають зайві витрати через бурштин, хоча він мав би приносити кошти у місцеву казну, – переконаний Віталій Тортина. – Треба приймати рішення, щоб у законодавчому руслі вирішити питання щодо видобутку. Разом з тим має бути суворіше покарання за незаконні дії. Треба змінювати законодавство. А ми подумали, що процес пішов би значно швидше, якби організували виїзне засідання парламенту в цьому місці. І щоб, скажімо, спікер Гройсман не просто побачив гектари перекопаної землі та повалені дерева, а й переночував у наметі, в якому журналісти жили з міліціонерами. У наметі, де нема буржуйок, а тільки дошки, встелені сосновими гілками. Ніякий спальний мішок тебе не зігріє! Наш редактор витримав максимум годину такого спання, а потім побіг відігріватись біля вогнища. Час від часу до багаття виходило більшість міліціонерів із намету. Тому найперше, що ми зробили, коли приїхали до Луцька, – зателефонували до нашого доброго знайомого Володимира Дейни – ківерцівського підприємця-волонтера, який виготовляє буржуйки і відправляє їх на фронт, щоб він продав хоча б одну для хлопців. Пан Володимир одразу сказав, що ніякої плати від нас не візьме, а подарує дві буржуйки для волинських правоохоронців. Тож найближчими днями «Волинь» відвезе презент від Володимира Дейни, до речі, новообраного депутата обласної ради, у маневицькі ліси... Наразі кінця-краю протистоянню копачів та силовиків не видно. Вочевидь, без легалізації видобутку бурштину годі вирішити проблему. Більше того, навіть створення перших легальних підприємств на початках не розрядить ситуацію. Адже якщо копачі здатні збирати масовки від 500 до кількох тисяч чоловік для протидії силовикам, то й із офіційними підприємствами конфліктувати не побояться. Цілком можливо, що легальним бурштинокопачам доведеться видобувати сонячний камінь під охороною нацгвардійців.
