Молочна тема вже набила оскому. Авжеж, нічого не змінилося: закупівельні ціни низькі, переробники узгоджують їх між собою, Антимонопольний комітет упритул цього не бачить, молоко від одноосібників приймають без жодних документів...
Молочна тема вже набила оскому. Авжеж, нічого не змінилося: закупівельні ціни низькі, переробники узгоджують їх між собою, Антимонопольний комітет упритул цього не бачить, молоко від одноосібників приймають без жодних документів, то тут, то там виникають заборгованості, пальне, хімікати й добрива дорожчають, селянам годі вибратися з цього зачарованого кола. Про все це ми не раз писали, але знову вертаємося до селян і молока. Бо ця тема болюча для багатьох наших читачів, а ми пишемо для них
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Уже не закликаю владу навести лад у цій сфері. Бо якби хотіли, то хоча б робили спроби. Інструментів же достатньо. Проте державні органи якщо й борються з порушеннями, то надто театрально, картинно і безрезультатно. Нашим же чиновникам головне продемонструвати зверхникам, що все гаразд. Люди ж тим часом збувають корів. І це вже тенденція. За регіоналів протягом чотирьох років поголів’я корів зменшилося зі 130 до 122,4 тисячі голів (може, просто «тримали» статистику – фрази про це іноді проскакували на нарадах). Уже при демократичній владі за півтора року кількість ВРХ скоротилася на 13 тисяч. А за поголів’ям ВРХ Волинь плавно опустилася з сьомого на тринадцяте місце у країні. Падіння поголів’я, вочевидь, продовжиться. Бо на горизонті не маячить жодних державних рішень щодо цього. Намітилася слабка тенденція до збільшення частки великотоварних підприємств у виробництві молока. Наразі це досягається завдяки впровадженню нових технологій та зростанню продуктивності. Проте цьому є межа. Натомість населення вирізає корів у відсотковому значенні значно швидше, ніж сільгосппідприємства. Тому хотілось би врешті–решт почути від влади: на кого робите ставку, панове? На агрохолдинги чи на сімейну господарку? Бо, як показує практика, риторика про мирне існування всіх форм господарства так і залишається риторикою. Може, вони й існували б мирно, якби чиновники явно не підігравали аграрним товстосумам. І йдеться не про товарні господарства з кількома сотнями корів. Ідеться про магнатів, які мають переробні заводи і знімають усю пінку. Ще в липні міністр агрополітики і продовольства Олексій Павленко заявив, що має намір залучити до перевірки молочного ринку Антимонопольний комітет України. Мовляв, роздрібні ціни на молоко зросли на 45 відсотків, оптові – на 21. І в той же час закупівельні ціни для сільгосппідприємств – на 19 відсотків, для одноосібників – на 8. Але про жодні результати перевірок щось не чути. Та їх легко спрогнозувати: певно, перевірили, знайшли порушення і дали кільканадцять тисяч гривень штрафу. Для підприємств із кількасотмільйонними оборотами це справді «важке» покарання. Переробники плачуть і побиваються. Чиновники ж втирають крокодилові сльози: мовляв, не штрафуємо сильно, бо дбаємо про промисловість, бюджет і зарплати людей. Так, про кілька десятків працівників вони показово «дбають», а от тисячі селян їм байдужі. Було б чесно, якби держава визнала: робимо ставку на великотоварні господарства, ще кілька років, поки вони не стануть на ноги, кидатимемо селянам якісь копійки. А далі й того не буде. Обурює оте водіння людей за носа: мовляв, ростіть корів, держава вас підтримає. Та підтримка щоразу якась недолуга. Скажіть, шановні читачі, допомогли вам доїльні апарати та холодилки, які подарувала влада? Стали заробляти більше із «сучасним обладнанням»? Отож бо й воно. Нікому ви не потрібні. Збувайте, люди, корів.
