БЕЗ ПАНІКИ

Опануй себе, донько самурая. Ніхто замість тебе не вмре. Ніхто замість тебе не кохатиме. Ніхто не пройде твого шляху. А крім того шляху – в тебе нічого нема...

Наталка МУРАХЕВИЧ,
журналіст

Я зрозуміла це листопадового вечора, рівно одинадцять років тому, коли води відійшли і потрібно було народжувати.
В анамнезі вже були одні пологи, під час яких я мало не вмерла. І я пам’ятала тунель і світло. І реанімацію. І — «якщо доживе до ранку — житиме»…
А того вечора із рідних поруч нікого не було. Та й не потребувала. Бо то був тільки мій шлях.
Хтось може сказати — десь же були ті, хто любив тебе. Хто хоча б помолився і підтримав би. А я погоджусь. Але вони були мені зайві на моєму шляху того вечора. Я їм просто не сказала.
За вікнами падав перший сніг. Життєрадісний лікар розбавляв професіоналізм жартами. Ділова акушерка все робила так, як написано в підручниках з акушерства. Ми впорались.
І коли на ранок мій шлях перетнувся зі шляхами рідних, яким я потелефонувала привітати — кого з донькою, кого з онучкою — то чомусь гостро відчувала саме оце — ніхто замість тебе не вмре…
Усі рішення в житті ухвалюєш, виходячи з цього. З того, що шлях — лише твій. З того, що маєш впоратись. З того, що завжди знайдуться саме ті люди, які потрібні будуть саме тоді.
Роби, як належить, і хай буде, що буде.
Так кажу собі зараз, коли у хисткому світі хвилі паніки раз по раз накривають навіть найпритомніших.
Питаю себе — ти можеш змінити увесь світ? Ні. Але ти можеш тримати в порядку свій. Тримай. Роби, що належить.
Так, це важко. Але шлях — твій. І ніхто замість тебе.
І ніхто на шляху не самотній. Завжди є ті, хто йде у тому ж напрямку.
Завжди в когось з тобою — одна думка. Одна мета. Той самий ритм серцебиття. Саме сьогодні. Саме зараз.
Ні, це не назавжди. Бо назавжди — це так довго. Нічого не буває назавжди. Навіть зорі згорають. Проте їхнє світло ще довго живе по тому, як вони догорять…
Опановуймо себе.
Наші страхи, наші ролі, наші маски – чого варті вони на Шляху?
Важить любов. Важить правда, добро. Те, про що не соромно буде розповісти Богу. Більш нічого.
Усе інше — не варте труду.
…Молимось. Кохаємо. Радіємо життю. Впорядковуємо власний світ. Працюємо. Живемо. Як належить.
І нехай буде, що буде.
Ніхто ж замість нас…