«Волинь-нова» не вперше повертається до цієї теми. Бо коли про найжахливіше звірство комуністичного режиму – Голодомор-33 — написано немало, то про наступний (уже з меншими жертвами Голодомор 1946—1947 років) майже забули. А він теж був наслідком антинародної політики більшовиків...
Андрій БОНДАРЧУК, письменник, публіцист, лауреат премії «За служіння суспільству» ім. Степана Сачука, народний депутат України I скликання
Щоправда, на Західній Україні класичного Голодомору як такого не було. Навпаки, жителі цього регіону, бандерівського краю, рятували від голоду прибульців із Центру, Сходу, Півдня України, прилеглих областей Росії. Причина була одна. За два роки після війни комуністична влада не встигла зруйнувати сільське господарство західних областей, колективізувати його усуціль. Хвиля голодуючих (а це сотні тисяч, а то й мільйони) накочувались на Захід України. І хоча жителі тут теж не розкошували, вони щиросердно ділилися останнім, тепло приймали знедолених. Багато приїжджих приросли до цього краю, він став їм рідним. До речі, як не лякали представники влади голодуючі регіони «бандерівськими бандами», які чатують за кожним кущем чи деревом на східняків чи кацапів, ніхто з голодуючих не постраждав від УПА. Власне, допомога, людське милосердя західняків, в тому числі волинян, допомогли врятувати життя і здоров’я тисячам голодуючих, їхніх рідних, дітей. Чи пам’ятають це нинішні нащадки тих, кого ми рятували? Не помилюсь, коли скажу, що, за деяким винятком, – ні. Комуністична влада зі своєю потужною ідеологічною машиною зробила багато, аби фальсифікацією, спотворенням і замовчуванням історичної правди переінакшити свідомість мільйонів. На жаль, це їй великою мірою вдалося, що підтверджують події на Сході і Півдні України. Там не тільки не хочуть чути про Голодомори, спричинені більшовицькою владою і кремлівським керівництвом, а й про інші її страшні злодіяння. Ба, більше! Навіть пам’ятники жертвам Голодомору руйнують в той час, коли населення цих регіонів від нього найбільше постраждало. Матеріали про Голодомор є спробою привернути увагу до ситуації, яка була 70 років тому, осмислити історичну правду, про яку розповідають свідки тих подій. Цю правду повинно знати нинішнє молоде покоління, яку від неї намагаються відволікти фальшивими цінностями. Власне, це і є головна мета пошуку і збору свідчень, документів, які згодом стануть основою видання книги з однойменною назвою, винесеною у заголовок цієї статті. Проект її підтримала фундація ім. О.Ольжича у США. Тож співавторами майбутнього видання можуть бути ті, хто надасть ініціатору і упоряднику матеріали, документи та записи на цю тематику і надішле на поштову адресу: 43005, Луцьк, 5, а/с 29 або електронну: [email protected] або [email protected]. На моє попереднє звернення, надруковане у ЗМІ, надійшло вже багато листів. Деякі з них — у сьогоднішньому номері.
28 листопада о 16.00 запали свічку пам’яті жертв Голодоморів.
